Читаємо і пишемо 📚 з Мар'яною Долею

Доброго ранку 🐈‍⬛

Добраніч 😘 📚 Безкоштовна книга для читання перед сном: https://booknet.ua/reader/smttyar-b155659?c=1369534&p=1 #що_почитати #електронні_книги

🎁УВАГА, РОЗІГРАШ🎁 👨‍💻 Автор каналу Ільченко І Власна справа💰- відомий бізнесмен, досвідчений інвестор, який ділиться власним досвідом, своїми інсайтами та розповідає про 🔝-ідеї й проєкти, вирішив запровадити розіграш 💫КНИГ-БЕСТСЕЛЕРІВ💫  світової літератури для своїх підписників. ❗️Розіграш здійснюється серед перших 50-ти учасників❗️ 🔥Тож, переходь й хутчіш підписуйся на канал, щоб не прогавити можливість отримати подарунок від Автора 🎉ПІДПИСАТИСЬ ТА ВЗЯТИ УЧАСТЬ🎉 👍 Сміливо радимо Вам канал ✈️ Ільченко І Власна справа💰, підписуйтесь - такого контенту зараз в ТГ дійсно небагато.

Доброго ранку та позитивного настрою!

Чиста правда ❤️

Доброго ранку! А ви любите читати електронні книги? Якщо так, можете зазирнути до моєї бібліотеки 🥰

Логічно звучить 😎

— Певно, ви нова стажерка? — його голос був злегка охриплим, що, загалом, не дивувало мене після вчорашнього.  — Так, я Кіра Левицька,  — сказала я, намагаючись виглядати спокійно, хоча може серце мало не вискакувало з грудей.  — Пройдіть ближче, сідайте, — він вказує на крісло перед собою, продовжуючи уважно дивитись на мене. Я сідаю в крісло і все ж не витримую, відвожу погляд. Це просто закон підлості якийсь… — Приємно познайомитись, — кажу перше, що спадає на думку .  — Я ще навіть не представився, — він усміхається. — Хоча, певно, це дійсно не має сенсу. Ви ж і так мене бачили. Ярослав, — він простягає мені руку і дивиться якось так… Не знаю, як це описати, але мені здається, що він просто сканує мене цим своїм поглядом. — Так, ви зараз у всіх на слуху, — кажу я і усміхаюсь, потискаючи його простягнуту руку. Дійсно, про цього політика зараз не говорить тільки лінивий.  — Ви будете приставлені до моєї піарниці Ангеліни, матимете допомагати їй в усьому. Вона вагітна, якраз після виборів має піти в декретну відпустку, — він говорить спокійно і рівно, значить, не впізнав.  — Так, дякую, — я вже зовсім заспокоїлася. — Буду робити все, що вона скаже.  — Головне не давай їй дивної їжі, коли вона попросить зганяти в магазин. Минулого разу злягла з отруєнням після поєднання непоєднуваного. А вона мені потрібна. Слідкуй за цим, це моє особисте розпорядження, — додає Ярослав. — Так, розумію, — я киваю, хоча цей наказ і здається трохи дивним.  — Буду стежити за цим.  — В принципі, це все, що я можу тобі доручити. А, мало не забув, — він раптом зазирає мені в очі: — Нікому не кажи про те, що сталось вчора, бо інакше залишишся не тільки без стажування тут, але й без роботи взагалі... 🤩 Придбайте книгу в День народження авторки! https://booknet.ua/book/mo-tabu-b428115 Ціна сьогодні мінімальна!

Старий календар — найбільш нежива річ у світі, якщо тільки він не торішній щоденник. Хоча чому? — подумала Марія, адже через те, що час уже минув, він не став менш цікавим, ніж час, який ще не настав. Вона перегорнула назад сторінки календаря і згадала січень (коли хворіла на вітрянку), і березень (день народження, і ще вона почала ходити на фігурне катання), а в червні вона вперше в житті сама поїхала потягом до хрещеної. Ці місяці нагадали їй банки з джемом в коморі будинку— повні та з наклейками. Решта — вересень, жовтень та їхні сусіди — стояли порожні та непередбачувані. ©Пенелопа Лайвлі «Щоб не розпався час»