Правові позиції Великої Палати

Оскільки ВРП прийняла рішення у пленарному складі, вона дотрималася визначеної нормами Регламенту процедури внесення змін до нього. Оскаржуваний позивачем пункт Регламенту не суперечить нормам Закону № 1798-VIII або іншого закону. Хоча прямо право ВРП встановлювати пріоритетність щодо розгляду тих чи інших питань (скарг) в законодавстві не було передбачено (на час внесення змін до Регламенту), таке право відповідає законним повноваженням ВРП щодо затвердження регламенту. Водночас ст. 42 Закону № 1798-VIII було доповнено нормами, якими для ВРП передбачена можливість самостійно встановлювати критерії першочергового (пріоритетного) порядку здійснення дисциплінарних проваджень стосовно суддів у регламенті ВРП. Ураховуючи наведене, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/121626689 від 05.09.2024 у справі № 990/337/23 дійшла висновку, що підстав для визнання протиправним і нечинним пункту 13.7 Регламенту (в редакції рішення ВРП від 21.11.2023 № 1068/0/15-23) немає. У спірних правовідносинах немає ознак, якими б могло обумовлюватись відмінне ставлення до позивача порівняно з іншими особами, а пришвидшений розгляд дисциплінарної справи не може вважатися проявом дискримінації відносно позивача.

Як установив суд першої інстанції, позовна заява була надіслана на офіційну адресу електронної пошти суду, проте вона не містила кваліфікованого електронного підпису позивачки відповідно до вимог чинного законодавства. Отже, суд першої інстанції, вирішуючи питання про відкриття провадження в цій справі, обґрунтовано виходив з того, що позовна заява підлягає поверненню відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС як не підписана. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/121600505 від 29.08.2024 у справі № 990/174/24 не погодилась з доводом позивачки про позбавлення її права доступу до суду у зв`язку з таким поверненням позову. Повернення позовної заяви зумовлене недотриманням позивачкою положень КАС у частині вимог до оформлення позовної заяви та не позбавляє її права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, як це прямо визначено ч. 8 ст. 169 КАС та роз'яснено позивачці судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.

Об`єктивний зміст понять «втрата громадянства», «припинення громадянства», «позбавлення громадянства» полягає у тому, що в результаті особа втрачає свій статус громадянина відповідної держави (правовий зв`язок з державою), однак розрізнюючим у змісті цих понять є те, що вони передбачають різні способи припинення громадянства держави, і це, у свою чергу, підтверджує нетотожність понять «втрата громадянства» та «позбавлення громадянства» в розумінні Конституції України та Закону № 2235-III. Добровільне набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави / держав є підставою для втрати ним громадянства України. Водночас цей факт не є підставою для автоматичної втрати громадянства України. Юридичний факт «втрати громадянства» набуває довершеності із постановленням Президентом України відповідного указу. Норми Європейської конвенції про громадянство та Конвенції про скорочення безгромадянства не заперечують права Договірної Держави визнати особу такою, що втратила громадянство цієї держави, за певних визначених законодавством підстав, однак за умови якщо така втрата не зробить цю особу апатридом (особою без громадянства). ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/121571357 від 05.09.2024 у справі № 990/163/23 не встановила підстав для обґрунтованого сумніву стосовно достовірності встановлених СБУ обставин щодо набуття позивачем громадянства російської федерації, тому дійшла висновку про правомірність дій Президента України щодо прийняття рішення про припинення громадянства України.

Колегія суддів КГС ВС зауважила, що розглядаючи справи щодо оскарження наказів Мін`юсту, якими скасовані рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав позивачів на майно, відсутні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог у разі визначення відповідачем лише Мін`юсту. Фактично вважаючи, що саме за рахунок Мін`юсту можна задовольнити такі позовні вимоги, КГС ВС розглядає такі спори по суті. Водночас КЦС ВС дотримується практики, відповідно до якої при вирішенні приватноправових спорів про скасування наказу Мін`юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, належним відповідачем у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Реєстрі. Тобто Мін`юст не може бути єдиним відповідачем у таких справах незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивача відсутній спір про право цивільне. Отже, існують різні підходи як до визначення складу учасників, так і до визначення способів захисту у цій категорії спорів, які засновано на трактуванні одних і тих же висновків ВПВС, що свідчить про існування виключної правової проблеми. Зважаючи на це ВПВС 10.09.2024 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/121571350 про прийняття справи № 910/2546/22 до свого розгляду.

ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/121571331 від 28.08.2024 у справі № 761/38813/21 дійшла висновку, що відповідно до ст. 4 ЗУ «Про зайнятість населення» адвокат, право на заняття адвокатською діяльністю якого не зупинено і не припинено, є особою, яка провадить незалежну професійну діяльність (забезпечує себе роботою самостійно), та віднесений до категорії зайнятого роботою населення і це виключає можливість надання йому статусу безробітного. У цій справі відповідач, маючи право на здійснення індивідуальної адвокатської діяльності (яке не було зупинено чи припинено), звернувся до центру зайнятості із заявою про надання йому статусу безробітного, оскільки не забезпечує себе роботою самостійно. Однак, маючи право на заняття адвокатською діяльністю, він є особою, яка забезпечує себе роботою самостійно (провадять незалежну професійну діяльність). Тобто він мав роботу і не був безробітнім. Відсутність заробітку (доходу) від адвокатської діяльності на це визначення не впливає. Подання ним недостовірних даних до центру зайнятості призвели до безпідставного нарахування та виплати йому допомоги. Відповідно ці кошти підлягають стягненню з нього на підставі ч. 3 ст. 36 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на випадок безробіття».