blida_veselka #украрт

Робота над "Таймі-ваймі" ще кипить повним ходом, та одна з наших учасниць, що для збірки написала чудову історію про 10-го Доктора видає книгу (поки передзамовлення та друк планується на жовтень, але виглядає супер цікаво 👀🔥)

Трошки магії від видавництва і вже #передзамовлення Наталя Кош «Загублений принц»

Чи багато в житті країни може змінити пʼятнадцятирічний принц? Принц без належної освіти, який третину свого життя провів переймаючись питанням власного виживання, а не державотворення. Принц у світі, де правлять боги, даруючи людям магію і водночас не надто хвилюючись за долю своїх підопічних. Принц Ізарель мав бути королем, а став натомість вигнанцем. Замість придворних балів і навчання дістав лише важку працю, аби заробити на шматок хліба. Та попри це навіть «життя на вулиці» звучить краще, ніж перспектива повернутися в замок... Суто до моменту, коли доведеться обирати між власною безпекою та країною, війною і примарним миром.

Також на сайті є ознайомчий фрагмент. Мʼяка обкладинка, всередині мапа замку. Ціна: 450 Орієнтовно: 24 жовтня 🐉 Книжкова Драконка

Вирішила трішки відпочити і зробила швиденько Алукарда на тренд з розбитою лялькою в тві

…

Підніму ціни на комішени, а що ще робити

Будь-що: трапляється Веселка: ну, підніму ціни на комішени 😅

Мені і смішно і не дуже

Щодо цього... Писала це тоді коли проходила стажування, але я його кинула, бо то була якась йобана шарашкіна контора і мій стан здоров'я, на жаль, не дозволяє мені зараз повноцінну роботу Сьогодні я в Зоревирі 2.0 Тому тепер можу чесно говорити, що проміняла реальну роботу на самвидав 😔🔫 🫶🏻

6-го дня було багато повітряних тривог, закинула останні 10 грн з карти на збори 7-го дня знову забігла на годинку додому освіжитись, повернулась, без подій, думала не поверталась 8-го дня думала що я тут взагалі роблю 9-го дня ненавиділа себе і ходила районом, але тримаючись завжди близької відстані від будки 10-го дня якісь діти забули крейду після прогулянки, тому сиділа малювала "автентичні тематичні написи" навколо будки "Злий вовк" і т.п. Швидкі кроки та шкрябання по металу відволікли мене від цього заняття. Незнайомий молодий чоловік намагався встромити ключа в замок поліцейської будки, але впустив щось велике з іншої руки. Я підскочила до нього так швидко як могла, схопила незнайому річ, загорнуту в матерію і вивалила на нього все що мала: "Де ти був? Чому так довго? Ми в небезпеці? Місто в небезпеці? Що трапилось? Треба допомога? Чи все гаразд? Чи треба бігти?" Він кліпнув на мене очима та простяг руку до предмета, що я тримала. "Перш за все, Веселко, це не треба трясти. Але все чудово, знову спас день, ну... Спасу, як тільки сховаю це в безпечному місці в Тардіс, де ніхто не добереться..." Я примружилась на нього тримаючи важкий предмет, він примружився на мене, простягнувши руки, щоб забрати його. Я обережно запитала: "Цим можна вдарити по...?" "НІ!!! НІ, Веселко! Скільки я маю повторювати? Не можна всіма іншопланетними технологіями, що потрапляють тобі до рук бити по ворогу!..."  Він подивився на мене уважним поглядом, очевидно оцінюючи мої моральні цінності. "Просто віддай, будь ласка" Я не сперечалась і запитала лише:  "Скільки ти можеш повторювати?" Він застиг, відкриваючи будку. "Оу. 2024, як я міг забути! Зовсім забігався, це ж вперше, так? Гаразд, я покладу цю...точно не зброю, що знищить пів планети у безпечне місце, почекай поки." Я почекала. За дверима. Я звикла. З Тардіс долинали якісь звуки та гудіння, нарешті через декілька хвилин він виглянув. "Оу, гаразд, де ми зупинились?" "Можна мені на хвилину заглянути всередину? Я прочекала 10 днів ззовні, я б рада була просто побачити машину часу, яка більша всередині ніж ззовні наживо!!" Він похитав головою і подивився на мене з сумом. "2024 рік. Вибач, але є деякі фіксовані точки в часі і я поки не можу пустити..." "Що?" "До Тардіс... Знаю як ти хочеш подорожувати зі мною, знаю як ти про це мрієш, але ще не час." Я похитала головою. "Я маю знову відкладати своє життя на потім, я лише дійшла у своїх думках до того як багато я відклала..." Доктор посміхнувся і подивився мені в очі, я бачила, що він намагався звучати м'яко як це можливо для нього: "Та саме зараз і тут ти робиш стільки речей, які важливі! Невже ти справді хочеш кинути їх напівдорозі, навіть не побачивши результатів своєї роботи?  Я знаю, що ми зустрінемось знову, ми будемо за стільки мільйонів світових років звідси, скільки ти й мріяти не могла. Але є деякі фіксовані точки у часі, і ще дещо, що ти маєш зробити тут сама, без мене, без Тардіс." Я хотіла запитати ще стільки всяких питань, думала, а може обманом просто проскочити повз та заглянути у цей інший чарівний світ, але по очах його бачила, що він мені не дасть.  Зупинить. Тож я відійшла від Тардіс та дивилась як вона дематеріалізується.  Я знала що він міг збрехати та могло бути 100 інших причин чому він не дозволив мені побачити Тардіс зсередини та не взяв з собою. Не довіряв? Але була і правда: 10 днів Доктор щось робив у моєму місті й воно все ще ціле та відносно неушкоджене. Він знав моє ім'я, можливо зустрічав у майбутньому.  І скоріш за все тією штукою можна б було вдарити по болотах, але ж це Доктор.  Будуть інші шанси, інші можливості, а мені справді треба закінчити деякі справи. (Лол, я не маю гальм, це мало бути коротше 😭)

Гаразд, слухайте Ви мали помітити, що я була менш активна останнім часом, нарешті вільна розповісти що трапилось Або що трапляється, якщо хувіанка (я) бачить Тардіс По-перше, на горе чи на радість, але побачити Тардіс просто йдучи містом шанс невеликий (якщо місто не Лондон, звісно). А тому я була непідготовлена. Мінус великий для звичного нпс, як Веселка - те, що у Тардіс є фільтр сприйняття і повз пройти легко. Але... По-друге, за останні місяці Тардіс в одному з провулків — найцікавіша ситуація, що зі мною трапилась, а тому я просто не могла пройти повз і подумати "здалося", я зачепилась за цю синю будку всіма думками та втримала її у моїй свідомості достатньо довго, щоб фільтр припинив працювати на мене. Маленька перемога! Погані новини: Тардіс була закрита, а дивака (чи дивачки), що її припаркував/ла поруч не було. Мені довелося чекати. Ноги стояти швидко втомились та ще й спина боліла, я трохи з жахом думала, а що якби я зустріла прям Доктора й от прям почула "біжи"? Я б точно перечепилась і впала б в якийсь інопланетний слиз ногами та прощавайте подорожі Всесвітом. Можливо, прощавай життя. Тому звісно я, не гублячи з виду будку, роздобула рибацький стілець та вирішила чекати поруч сидячи (а головне ноги та спина відпочили, ура), не сильно відволікаючись на соцмережі та телефон, щоб не пропустити іншопланетного незнайомця (це і причина, чому я не зробила фото Тардіс в тому провулку 😭 зараз би була чудова ілюстрація, ех). До самого вечора ніхто не з'явився. Звісно, що все саме цікаве відбувається вночі, ну як я могла про це не подумати? Треба б було лишитись, але мій шлунок наполягав, знання, що міст закривається о 20:00 і я не потраплю на інший берег, свербіло десь в задній частині черепа, тож я ризикнула... Та зробила найдурнішу річ — повернулась додому, щоб бабуся не хвилювалась. Я не могла спати всю ніч, мені чулось як будка улітає кудись далеко без мене, я уявляла як я приходжу зранку на місце, а її немає. Нормально не поспавши, ще до сходу сонця я зібралась та повернулась в той тихий провулок. НА МІСЦІ ТАРДІС БУЛА НА МІСЦІ Доктора все ще немає поруч. Або ж з ним щось трапилось? Що, як у нашому місті дійсно відбувається щось фантастичне, а галіфрейцю треба допомога (або пендель, як варіант)? І ось, сиджу я, тут, людина, що ідеально підходить для роздачі пенделів всяким дивним особистостям й нічого не роблю. Ну що за нікчема без користі. Тож цього дня я почала розпитувати перехожих — чи не бачили ви дивних незнайомців? (Спойлер: найдивнішою у провулку була я, але добре, що я не виглядала "небезпечною", тож мене ніхто не прогнав). Я читала місцеві новини та обійшла пару магазинів неподалеку. Тиша. Ніяких дивних подій, дивних незнайомців, але от я вже підозріла, ану скажи "паляниця". Цього дня я не повернулась додому, бо занадто сильно тривожилась "упустити зустріч"... Або раптом щось трапиться. Єдине що траплялось — це повітряна тривога, холод, дощик і розряджений павербанк. Окей! Я була впевнена, що це та САМА Тардіс і Доктор десь поруч, у моєму місті й це... Це ж те життя, на яке я чекала завжди. Але де він? Як потрапити в будку? Скільки мені чекати? На третій день довелося бігати в аптеку за засобами від нежитю. Я вже навіть не боялась лишати речі та стілець біля Тардіс. Вона точно пригляне, а мені треба бути обачнішою, ну яка від мене користь Доктору, якщо я зустріну його з хворобою? Шкоди теж ніякої, в нього має бути, мабуть, імунітет, але от що як я почую "біжи"... На четвертий день я почала думати над тим який поганий постійно сидячий спосіб життя я веду. Я п'ю каву, мало погано харчуюсь, а ще так довго хотіла почати бігати зранку, але постійно відкладаю. І зараз я знову витрачаю час в очікуванні. Я ще не готова. Мені 28 років, а я відчуваю себе не готовою до життя. Цей день був жахливий, але продавчиня магазинчика поруч розважила ввечері перед закриттям розмовою та подарувала термос, обіцяючи наступного дня наповнити знову, якщо захочу. Чай був смачний, мені сподобався. 5-й день був без особливих подій. >>>>

Окей, я написала текст 1 день в Тардіс Збірка: дає інтерактив де буквально немає правил, окрім того, щоб уявити 1 ДЕНЬ В ТАРДІС Веселка: розтягнула на 10 днів і не виконала другу умову теж 🤭