Журнал "БІСИ"

Московитські сатаністи знову обкурились і створили сувій, що базується на аналогічному з Warhammer, але замінили череп на печатці на хризму, а текст з ігрової версії на молитву. Кураєв, звісно ж, м'яко кажучи, здивувався такому муву і не зрозумів, яке відношення артефакт фракції, що обожествляє свого імператора, ставлячи його главою пантеону і при цьому звинувачуючи всіх незгодних у єресі, має до православ'я. Фракцію, варто сказати, обрано справді влучно. Некромантія і чекістобожжя в них цвіте і пахне. Але на справедливу критику укуриші відповіли тисячею прокльонів і не забули переконати себе в тому, що перемога зрештою буде за ними. Коротше, дурка: пряме включення. Але цю дебільну матню ми підтримуємо. В кінці-кінців нехай це буде як новий аналог адідас-стрічок на формі десанту в 2022, котрих було за кілометр видно.

"Християни не різняться від інших людей ні країною, ні мовою, ні життєвими звичаями. Вони не населяють особливих міст, не користуються якоюсь незвичайною мовою і ведуть життя в тих самих умовах, які нічим не відрізняються для інших. Однак їхнє вчення не є плодом людських роздумів або винаходом бездумних новаторів; вони не прив'язані до жодного людського вчення, на відміну від інших. Живучи в грецьких чи варварських містах, куди кому випало, і слідуючи звичаям місцевих жителів у вбранні, їжі та в усьому іншому, вони представляють дивовижний і справді неймовірний спосіб життя. Вони живуть у своїй земній батьківщині, але як гості; беруть участь у всьому, як громадяни, і все терплять, як чужинці. Для них будь-яка чужа країна є батьківщиною, і кожна батьківщина є чужою водночас. Вони вступають у шлюб, як і всі, народжують дітей, але не залишають їх. Вони мають спільну трапезу, але не звичайну. Вони перебувають у тілі, але живуть не за плоттю. Знаходяться на землі, але істинно є громадянами небесними"

(с) святий мученик Юстин, філософ самарійський @bisovnya

😇😇😇 Цікава інформація про перше Причастя на Місяці! #серйозніновини

Магогитянський воєнпропагандист Дмитро Стешин - про головний храм ЗС РФ: «За рік до КОВІДу возив у «Патріот» рідню з провінції. Далі храму й експозиції з Великої Вітчизняної ми не пішли, я не захотів. Мені в храмовому комплексі було холодно на спеці +30. І в голові крутилося слово «некромантія». Я не пригадаю похмуріших споруд. І що мені ввижалося, коли я стояв на площі перед похмурою громадою собору, писати поки що не буду - надто чітко збулося. Більшість читачів здогадається, настільки все явно. Можливо, Майстри (а комплекс, безсумнівно, має культурне й мистецьке значення) неусвідомлено створили в камені проекцію мислення тих, хто ЦЕ реалізовував. Так показали їхні нечисті думки й чорні душі. Чому храм чорно-сірий? А тому. Якщо хтось думає, що подібні оборудки Богу не видно - він помиляється. І завжди на них укаже. І покарає. Я, наприклад, добровільно в це місце ніколи не поїду. І це не тільки моя думка. А зараз - тим більше». @bisovnya

Афіша проекту "Ті, що нас бережуть" Оленка Костюк

Славу теж спіткає смерть Після падіння Константинополя в 1452 році серед поневолених греків, що пережили кровопролитний крах найвеличнішої держави, яку лишень бачив рід людський, з'явився образ святого пустельника IV століття Сисоя Єгипетського, який плакав над гробом ще більш давнього — македонського володаря Александра Великого. Історичний контекст цього іконографічного сюжету сягає корінням часів імператора Феодосія, у які жив святий аскет. Згідно рішення цезаря, поклоніння язичницьким богам відтепер було заборонене, а відвідування поганських капищ та храмів опинилось поза законом. Коптський святитель Сисой, який подвизався у печері Антонія Великого, походив з півночі Нільської долини, а тому цілком вірогідно міг певний час жити в Александрії, де стались десятки руйнувань язичницьких монументальних споруд, в т.ч. гробниці могутнього царя. Паломництва до неї звершував всякий грек, і християнські часи виключенням не були — саме шляхами величавого завойовника постав абсолютизм грецької культури в світовій цивілізації. Після знищення Серапеона останки безслідно зникли і стали одним з найважливіших предметів близькосхідної археології. Куди важливіший символізм цього образу. "Подив Сисоя" є роздумом про смерть — не лише людську, а й про смерть земної імперії. Зранені знищенням Катехону серця поневолених ромеїв зазнали найглибшої екзистенційної кризи. Падіння Візантії ознаменувало крах живого втілення світової величі, яке можна було порівняти лише з трагічними наслідками смерті царя малої фесалійської держави, що, підкоривши непереможний Схід, істинно уподібнився обраному Саваофом цареві Давиду. Ікона почала з'являтися в грецьких монастирях і швидко поширилася серед вірян по всій колишній Візантійській, а потім Османо-турецькій імперії. Сисой, великий пустельник, перед гробом Александра — царя греків, покритого найбільшою славою серед земних людей. Здивований, він плаче через мінливість часу і швидкоплинність величі, зі сльозами промовляючи крик душ людських, який пробрав увесь осиротілий бездержавний люд:

«Вигляд гробу твого, Александре, лякає мене і змушує серце проливати сльози, коли я думаю про борг, який ми, усі грішники, маємо сплатити. До чого вся ця слава, багатство, велич, яких людина безповоротно позбувається зі смертю, а безсмертна і змучена недосконалістю душа, ніби заточена у в'язницю свого тлінного тіла, так і не знайде собі спокою, бо людина не піклувалася про її виховання, не вправляла в молитві, богомислії, не загартовувала в позбавленнях і скорботах. Як я можу це витримати? О, смерть! Хто зможе уникнути тебе?»

@bisovnya

*** Давнім трунком, терпкістю Каяли Ці — і кров, і смерть. Небо — княжі київські емалі. Небо знову — твердь. Знов не вгору несміливим зором — В безкраї степів, Жити повно, широко і скоро І урвать, як спів. Як колись, горіти і п'яніти, Шоломом п'ючи, І життя наопашки носити На однім плечі. @bisovnya

Вибачте за цей пост. Не читали на що відповідаємо. Тільки помітив, що тест відкривається цим: "Колоніальні Імперії Європи розвалили хворі ідеї лібералізму і безбожного гуманізму". Там ще щось про те, що негри заполонили Європу через деколонізацію (????) і про "злополучний 1945". Нациків-дегенератів більше не коментуємо. У майбутньому будуть виходити тільки авторські пости. Чолом б'ю.

Варто почати відмовлятися від формату коментування чужих постів, але іноді неможливо пройти повз деякі. Взагалі, не зовсім зрозуміло, чим ця ідея «ну і як себе почувають африканські країни після незалежності?» відрізняється від ідеї відновлення СРСР і «здрастуйте, я російський окупант». Ми б не стали це коментувати, якби ВНР не позиціонував свій канал як православний вісник. Чесно кажучи, складно зрозуміти, що в колоніальній політиці, крім місіонерства, було доброго. Європейці, рухомі геополітичними амбіціями і вигодою для магнатів, самі вторглися в африканський світ з його порядками. Звичайно, попутно вони створювали умови, рівні європейським, але робилося це теж для європейців. Найчастіше зайвої жорстокості до африканців, звичайно, не було, але як це виправдовує окупацію племінних земель і встановлення там своїх порядків? А між тим, африканці, навіть освічені, не могли претендувати на владу в країні. Війни, казнокрадство, корупція, неадекватна влада - це все те, через що ми самі проходимо. Африка стала незалежною менше століття тому. Населення Африки під колоніальним гнітом ніхто і ніяк не готував до інтеграції в європейське суспільство. Жодної освіти крім релігійної африканцям не надавали. Колапс на континенті був більш ніж виправданий. Різні країни на різних континентах проходять різні процеси. Африка обов'язково встане на ноги, немає сумнівів, що рівень життя там дійде до європейського. Потрібно тільки почекати і пройти деякі цивілізаційні етапи. Точно те ж саме чекає і на нас у майбутньому. Головне не впадати у відчай і ностальгувати за окупацією. @bisovnya

Ми, до речі, незаслужено обійшли тему Поклонської. Взагалі, людина вона неординарна. Колаборантка - так, але не путінська пропагандистка. Не дарма її кілька років тому заслали в посольство острівної мікродержави під Африкою із загальною кількістю населення близько півмільйона. Загалом, дипломатична місія дійсно важлива була. Напевно. Зетницею її теж складно назвати. Складно було назвати так точно. А кілька років тому Поклонська була ультраортодокс, до божевілля, були епізоди як вона заступалася за Сергія Романова в його протесті проти Гундяєва. Навіть книжку написала «Відданість вірі і вітчизні», вручила попу якомусь для фото. Але несподівано, судячи з усього, Поклонська відкрила для себе музику Дугласа Пірса і поїхала розповідати українським школярам в окупації про давньослов'янські руни та писати в телеграмі про повернення «древніх богів» із прикріпленою фотосесією в обіймах із половецькими кам'яними бабами. Загалом, судячи із заголовка книги Поклонської, чекати нам скоро слізної історії про труднощі отримання політичного притулку в США. @bisovnya