Трави життя | Лікарські рослини в природі і на городі

КОРИСНИЙ АРХЕОФІТ Археофіти - рослини, які культивують на Землі тисячоліттями Саме до них відносять кіноа (Chenopodium quinoa), або рисова лобода, яку в Андах почали вирощувати близько 6000 років назад. Нині в світі існує понад 6 тисяч сортів цієї культури, які поділяються на п’ять основних екотипів. Зерно може бути червоним, чорним і білим. В зерні кіноа вміст вуглеводів від 49,0 до 68,1 %, білка – від 9,1 до 15,7 %, жиру – від 4,0 до 7,6, харчових волокон – від 8,8–14,1, золи – від 2,3 до 4,0 %. Зола містить високий вміст кальцію, магнію, заліза, міді та цинку. Встановлено, що вміст мінеральних речовин у насінні кіноа перевищує більшість зернових культур. Крім цього, зерно цієї культури має високу антиоксидантну активність. Виявлено значну кількість ферулової, синапінової та галової кислот, кемпферолу, ізорамнетину та рутину. Зазвичай із зерна кіноа отримують борошно, яке додають до хліба та хлібобулочних виробів, кондитерських виробів, круп’яних продуктів, особливо безглютенових. #лобода

ПЛОДОВА, ЛІКАРСЬКА, ДЕКОРАТИВНА Аронію чорноплідну сьогодні можна зустріти не тільки на садибній ділянці. Її висаджують як декоративну рослину, а найбільш "ризикові" - створюють промислові плантації цієї культури. Аронія - кущ, рідше дерево з розвиненою кореневою системою. Листки прості, чергові, черешкові, зверху блискучі, темно-зелені, знизу — світліші, восени — темно-червоні. Квітки 5-пелюсткові білі або рожеві, зібрані по 10–35 у щіткоподібні суцвіття. Плоди кулясті чорні з сизою поволокою, соковиті кислувато-солодкі з терпким присмаком. Плоди достигають у серпні–вересні, не осипаються до приморозків. Плоди мають гіпотензивні, спазмолітичні, протизапальні, антимікробні, капілярозміцнювальні, сечогінні та жовчогінні властивості, виявляють помітний активізуючий вплив на систему гемостазу. З вичавок плодів отримують натуральні харчові барвники. Плоди їстівні у свіжому і переробленому вигляді. Використовують у харчовій промисловості, лікеро-горілчаному виробництві. Медонос. #аронія

ЛІКАРСЬКІ ВЛАСТИВОСТІ ФІЗАЛІСА Більшість вирощують фізаліс за його декоративність, більш обізнані - як овочеву рослину. Але не варто забувати, що фізаліс має лікувальні властивості. Для цього використовують стиглі плоди фізаліса, свіжі або висушені, звільнені від чашечки, яка вважається отруйною. Плоди містять органічні кислоти: лимонну, яблучну, винну, бурштинову, кавову, ферулову й синапову; барвники: криптотоксин, зеаксантин; кверцетин, дубильні речовини, каротиноїди, вітамін С (46 мг%), гірку речовину фізалін, пектин, слиз, цукри й жирну олію (у насінні). У червоних чашечках є стероїди: фізалін А і фізалін В. У науковій медицині не використовують. У народній медицині плоди фізаліса відомі своїми сечогінними, протизапальними і знеболювальними властивостями. Свіжі плоди, сік або настій плодів, за даними літератури, вживають при нирковокам’яній хворобі, запаленнях сечового міхура, подагрі, суглобовому ревматизмі, при захворюваннях печінки, при болю у шлунку й кишківнику, від геморою. #фізаліс

З ЧОГО РОБЛЯТЬ КОПОРСЬКИЙ ЧАЙ? Сьогодні копорський чай мало хто знає, його п'ють тільки ті, кому він подобається. Бо перевагу віддають китайському чаю: чорному чи зеленому. Раніше його купити було не просто, тому зробили замінник, на основі рослини, яка називається іван-чай. Хамеріон вузьколистий (Chamaenerium angustifolium = Chamerion angustifolium) — багаторічна коренепаросткова трав’яниста рослина родини онагрових. Росте по всій території України на сухих піщаних місцях у світлих лісах, по насипах залізниць, біля посівів, на вирубках, згарищах. Рослина неофіцинальна. Лікарською сировиною є квітки і листя. Заготовляють їх у фазу бутонізації та на початку цвітіння рослини. Зібрану сировину швидко сушать у затінку. Для одержання копорського чаю свіжозібрані суцвіття з невеликою кількістю листків перетирають долонями, скручують і для подальшої ферментації поміщають у поліетиленовий пакет на 8–10 год, пров’ялюють і остаточно висушують при 100 °С. #хамеріон

ЯСКРАВА РОСЛИНА ТРАВНЯ Рослина добре відома усім, зустрічається як бур'ян на полях, обабіч доріг, на схилах та в чагарниках. Але мало хто здогадується про її лікувальні властивості.  Льонок звичайний (Linaria vulgaris ) — багаторічна трав’яниста рослина родини ранникові (Scrophulariaceae). Стебла прямостоячі, прості або гіллясті, густолистяні. Листки лінійно-ланцетні або лінійні, загострені. Квітки зібрані в густі, довгі верхівкові волоті. Віночок жовтий, з яскраво-помаранчевою випуклістю на нижній губі. Цвіте в червні – серпні. Плід — коробочка, містить численне, дрібне насіння темного кольору. Коренепаросткова коренева система.  Рослина неофіцинальна. Трава льонку містить алкалоїд d.l-пеганін, флавоноїдні глікозиди лінарин, пектолінарин, неолінарин, ацетилпектолінарин, ціанідиновий глікозид антиренінхлорид, іридоїд аукубін, пектинові й смолисті речовини, слиз, фітостерин, холін, каротин (18 мг %) та аскорбінову (у свіжому листі — до 170 мг %), фолієву, лимонну і яблучну органічні кислоти. #льонок

ФІТОХІМІЯ ЛАВСОНІЇ Склад рослини різноманітний. Насіння містить до 1,43% жирної олії, 5,53% смол, фенольні сполуки, протеїни і тритерпеноїди. Кора містить бетулін і бетулінову кислоту, стероли. Квітки містять ефірну олію. В листі виявлено полісахариди, фенольні глікозиди, дубильні речовини, що гідролізуються, смоли, органічні кислоти, вітаміни С і К, аліфатичні вуглеводні та органічні кислоти. Фарбувальні властивості хни зумовлює ніфтохінон лавсон, який в чистому вигляді становить собою жовтогарячий порошок. У листях виявлено також маніт, слиз, галову та елагову кислоти, кумарини, ксантони, глікозиди β-ситостеролу, олеанолову, бетулінову кислоти, бетулін. У суміші з різними речовинами (жирні та ефірні олії, мед) лавсонію застосовують для нанесення візерунка на шкіру. Ще однією можливою сферою використання порошку хни є виготовлення сонцезахисних кремів, оскільки лавсон при взаємодії з протеїнами рогового шару шкіри утворюють кольоровий комплекс, здатний затримувати УФ-проміння. #лавсонія

НАТУРАЛЬНИЙ ВІТАМІННИЙ КОМПЛЕКС Лікарські та їстівні, плоди чорноплідної горобини (Aronia melanocarpa)  - одні з найцінніших серед чагарникових рослин. Їх збір проводять у вересні та на початку жовтня. Для тривалого зберігання аронію можна заморожувати, консервувати, використовувати як доповнення до інших ягід і фруктів. Але для лікарських цілей плоди частіше сушать. Глюкоза і фруктоза становлять близько 10 % маси. А вміст сорбіту робить їх цінними для діабетичного харчування. Але все ж цінують аронію за інше - антиоксидантні властивості, вміст вітамінів РР, Р, А, В і Е, бору, йоду в доступних формах, фтору, марганцю, молібдену, міді, заліза, кобальту, фосфору та ін. мікроелементів. Аронія - цінне джерело дубильних речовин, флавоноїдів, ефірної олії, пектину і глікозиду амигдаліну. Для промисловості та в кулінарії аронія - найкращий природний, та ще й вітамінний барвник. Її можна використовувати у випічці, десертах, желе, цукатах, киселях, напоях, роблять вина та настоянки. #аронія

"ФАРБУВАЛЬНА" РОСЛИНА Мабуть, назва лавсонія мало відома пересічному громадянину, а про хну багато хто чув. Лавсонія неколюча (Lawsonia inermis) - хна, хінна, дерево резеди. Чагарник висотою 6–7 м. Росте у країнах Північної Африки, в Азії, Австралії, культивується в Єгипті, Індії, Ірані, країнах Ближнього Сходу. У 70-х роках ХХ ст. проведено експеримент з інтродукції лавсонії на Південному узбережжі Криму, але зниження температури до 2–3 °С спричиняло загибель рослини. Для виробництва косметичної продукції культивують калусну культуру хни. З давнини порошок листя застосовували для фарбування тканин, деревини, шкіри, нігтів, волосся та інших предметів. Окрім фарбування, листя Л.н. здатне зміцнювати шкіру голови та волосся, додавати волоссю пружність і блиск, сприяти поліпшенню його росту. У народній медицині листя Л.н. використовують для лікування жовтяниці, прокази, аменореї, зупинки кровотеч: має в’яжучу, кардіотонічну, заспокійливу дію, також застосовується при грибкових ураженнях. #лавсонія

СУПЕРЇЖА З ЖОЛУДІВ Відомо, що наші предки вживали в їжу жолуді. Схоже, "мода" на них повертається... У Великобританії все більшої популярності набувають звичайні дубові жолуді, які раніше «ніхто не помічав». The Wall Street Journal повідомляє, що в Південній Кореї жолуді досягли статусу «супер'їжі», люди там масово переключилися на «жолудєву локшину, желе і пудру». Корінні американські індіанці колись вважали жолуді, багаті поживними речовинами – основою свого раціону. А зараз їх в Китаї і Південній Кореї розмелюють на борошно. В багатьох країнах з жолудів роблять «каву» – вони багаті на білок, жири, клітковину і важливі мінерали. Головний плюс жолудів – їх можна довгостроково зберігати, як горіхи, і від цього їх поживна цінність не зменшується. Британець Фергус Дреннан проводить курси з приготування жолудів: спочатку їх потрібно розлущити, потім підсмажити або розмолоти для кави або на борошно. З жолудевого борошна він робить тальятеле (різновид локшини), але найчастіше додає його у хліб. #дуб

ЧИМ КОРИСНИЙ ГЛІД? Осінь - час заготовляти плоди глоду. Лікарська сировина здавна користується повагою у лікарів і травників. Наведемо витяг із книги В.В.Кархута "Ліки навколо нас": "Настоянку квіток та листків глоду на 70%-му етиловому спирті у співвідношенні 1:10 (по 15-60 крап. тричі на день, у пів склянки води) чи їх водний напар рекомендують як тонізуючий, спазмолітичний і заспокійливий засіб. У дуже високих дозах (в 4-5 разів більших за звичайно призначувані) і за тривалого й систематичного їх вживання глід не тільки купірує, але часто на кілька років припиняє появу припадків стенокардії. Посилюючи серцеві скорочення, глід встановлює рівновагу між серцевою діяльністю та артеріальним тиском: підвищений артеріальний тиск знижує, а знижений — підвищує і тим самим зменшує збудливість симпатичної нервової системи. При безсонні, пов’язаному з нервовим збудженням, забезпечує спокійний, глибокий і тривалий сон. Проте при гіпертензії ниркового походження глід не дає сприятливих наслідків" #глід