Nerd Campfire

Моя подруга зараз проводить збір із розіграшем на: - детектори БПЛА TinySA Ultra 2.0 для автомобіля та портативний для 43-ї артилерійської бригади - планшет та ноутбук для іноземного легіону - дизельний обігрівач для іноземного легіону Також, приймуть в дар вживаний планшет чи ноутбук. Ціль: 66 000 грн Киньте пару гривень! А враховуючи що зима близько, в межах цього збору проводиться розіграш сувенірів із Дубровника (Хорватія), де знімались сцени із Королівської Гавані для "Гри Престолів". Призи: - кубок для напоїв за донати кратні 250 грн - брелок із символом правиці короля за донати кратні 100 грн - підвіску з драконом за донати кратні 50 грн Посилання на банку: send.monobank.ua/jar/29RaaqxNY2 Решта деталей за посиланням на оригінальний пост збору: instagram.com/p/DAF4ynXt3TI/?img_index=1

Ледве встиг сходити на Alien: Romulus. І я у захваті! ‍ Цікаво, як фільм постійно балансує між традиційними для Чужого речами та чимось новим. Він, звісно, грішить на надмірне вербальне, візуальне та наративне цитування майже всіх попередніх фільмів, але все ж додає достатньо нових ідей та, як наслідок, відчуттів, щоб сприйматись самодостатнім. Незадовго до сеансу я влаштував для себе марафон, в межах якого передивився всі фільми серії, крім Alien3 та Alien: Resurrection (і, звісно, фільмів із Хижаком). І враховуючи що Prometheus та Alien: Covenant я дивився вперше, дуже радий, що переглянув їх перед тим як йти на Ромула. Адже не дивлячись на сильні та слабкі сторони всіх цих фільмів, моєю улюбленою їх частиною є саме те, як для глядача поступово розкривається природа багатьох речей цього світу, зокрема походження та еволюція ксеноморфів. Тому для мене ці фільми були чимось на кшталт гри, у якій я пробував складати до купи надані мені факти і вловлювати символізм, а не слідкувати за, часто нелогічними, діями персонажів. І от якщо символізму в новому фільмі мені забракло (бо не Рідлі Скотт), то нових деталей про світ та ксеноморфів у ньому мені вистачило. Тут і більше нової інформації про Компанію, про фейсхаґґерів, про чорну рідину, навіть трішки про зв'язок людей з Інженерами. Принаймні це із того, що вловив я. Проте навіть основні події фільму для мене були цікавіші, ніж у, скажімо, Прометеї чи Ковенанті. Персонажі тут мають виражені характери, а взаємовідносини між ними додають більше гостроти до і так закрученого сетапу подій, які йдуть не за планом. Загальна атмосфера фільму більш камерна, через що події перетікають доволі органічно, створюючи гарний флоу. При цьому, на диво, майже ніхто із персонажів не робить відверто дурнуватих дій, як це було у багатьох фільмах серії. Хоча карантин, все ж, порушують, куди без цього. Дуже сподобалась загальна стилістика та режисура. Дизайн костюмів та оточення більш ретрофутуристичний та відсилає до оригінального фільму 1979 року. Що логічно, адже події Ромула відбуваються всього через два роки після нього. Крім того, фільм у візуальному плані постійно перемикається між клаустрофобічністю ретрофутуристичних коридорів космічної станції та загальними планами на космічний простір, для підкреслення його "розмірів". Через, очевидно, невисокий бюджет, у фільмі також багато практичних ефектів. Але воно і добре, бо що насильство, що ксеноморфи, виглядають значно натуралістичніше. Враховуючи, що франшиза завжди тяжіла до первісного баді-горору в різних його проявах, від звичайного поїдання, до жахів сексуального насильства та пологів, логічно було бачити всі ці елементи й тут. Хоч деякі із них набагато детальніше показані, ніж того хотілося б... Думаю що школяр на сусідньому кріслі, якого незрозуміло як пустили на сеанс, довго пам'ятатиме ще одну сцену жахливих пологів, якою поповнилась франшиза у цьому фільмі. В цілому ж, доволі моторошний, часто огидний, але такий цікавий перегляд. Я хотів би, щоб надалі у серії зменшились обсяги самоцитування, і вона досліджувала якісь нові теми. Але приємно бачити, що франшиза жива і дихає на повні груди. Чи це із них виривається честбурстер? БУ! #думки

The Case of the Golden Idol — це те, якими мають бути детективні відеоігри. ‍ Гра складається із послідовності пов'язаних між собою сцен, які немов застигли у часі. В кожній із сцен щось сталось, і вам потрібно зрозуміти, що саме. Для цього ви можете оглядати оточення, роздивлятись учасників сцени, читати листи чи книги та розглядати предмети. В процесі дослідження сцени ви отримуватимете слова-зачіпки: це можуть бути імена, назви предметів, якісь дії, чи навіть просто слова. Проте, не всі із них вам знадобиться. Недостатньо просто зрозуміти, що саме сталось у сцені, потрібно використовувати знайдені слова, щоб пояснити грі, що саме на вашу думку відбулось, заповнюючи в інтерфейсі спеціальні комірки, що по суті є прогалинами у реченнях чи схемах. Це змушує прискіпливо ставитись до деталей. Потрібно буде розібратись, хто є учасниками подій, який у них одне із одним зв'язок, чому сталось те що сталось, і яка була мета цього всього. Неймовірно вигадливий і гарно продуманий ігровий процес, що змушує мозок спочатку шукати підказки у, здавалося б, незначних речах, а потім радіти, що у цьому і справді був сенс. Особливо ця прискіпливість винагороджується в кінці гри, коли потрібно не тільки розгадати події фінальних сцен, а і навідуватись у абсолютно всі попередні сцени для пошуку зв'язку. Все що відбулось у грі — взаємопов'язане. Тому метазнання тут відіграють важливу роль. Цікаво й те, що саме таким процесом відеоігрової дедукції гравець розшифровує те, що складається у своєрідний наратив. Адже він стає свідком подій, лише усвідомлюючи їхнє значення. А для цього потрібно спочатку це саме значення розкрити. Концептуально гра багато у чому схожа на Return of the Obra Dinn. Круто й те, що її творець, Лукас Поуп, навіть зіграв у The Case of the Golden Idol й сказав, що насолоджувався кожною її хвилиною. І я його чудово розумію, бо й сам отримав безліч задоволення, розгадуючи загадкові та похмурі події, пов'язані зі справою Золотого Ідола. Хоч інколи ці події були дуже вже заплутаними та, на перший погляд, неочевидними, мало що може зрівнятись із відчуттям осяяння, коли у тебе в голові нарешті сходиться все до купи. Заради такого й варто грати у цей детектив. #рецензії

Felvidek це сюрреалістична трагікомедія у сетингу Словаччини XV століття про віру, гріхи, горе, змови і, неочікувано, каву. У ролі лицаря-алкоголіка та священника, потрібно піти по слідах загадкових подій, потрапляючи у ситуації різного рівня абсурдності. Це партійна рольова гра із покроковими боями, зроблена на RPG Maker. Бойова система має цікаві ідеї, але занадто плоска, тому набридає навіть попри невисоку тривалість гри. Тривіалізується й просування по світу, бо все відбуваються в межах кількох локацій. Діалоги у грі з нальотом давньоанглійської. Їх тут багато і вони дуже затягнуті. Через що атмосфера часто провисає, незважаючи на разючий аудіовізуальний стиль. Єдина причина грати у гру — це стиль. Якщо ґеймплей тут блідий, то стилістично гра має виражений характер, який постійно контрастує. Як настрої наративу варіюються від горору до сатири, так і музика звучить у різних спектрах: від джаз-ф'южну до психоделічного року. Ця гра немов п'яний сон і щось у цьому є. Але чи цього достатньо? #рецензії

Jusant — це мовчазна мрійлива подорож на вершину гігантської гори із цікавою механікою скелелазіння. Підійматись на верх ви будете керуючи окремо обома руками персонажа та використовуючи мотузку з карабінами для підтримки чи екстремальніших способів пересування. І шляхів тут завжди декілька. Ця механіка гарно працює на те, щоб гравець міг вдосконалити володіння нею, і вже до середини цієї коротенької гри відчути свій ріст, як віртуального альпініста. Я обожнюю у відеоіграх забуті чудернацькі цивілізації, руїни яких потрібно досліджувати під час цікавого ігрового процесу, щоб дізнатись про обставини їхнього занепаду і супутні трагедії. Jusant якраз про це. Ну, майже, адже закінчується ця подорож чимось значно більшим. Хоч наратив тут подається, в основному, через записи жителів гори, мені значно цікавіше було споглядати, слухати та відчувати все це. Гра робить більш ніж достатньо для того, щоб це хотілося робити. Гарний емоційний досвід, що на одному із рівнів відчувається особистим. #рецензії

Презентую вашій увазі першу частину моєї Особистої Ретроспективи серії The Legend of Zelda! Хтось із вас давно чекав, а хтось навіть не підозрював про те, що це відео взагалі було у розробці. Але незалежно від цього: вітаю, ви дочекались! На дослідження, написання та переписування сценарію, озвучування, переозвучування і монтаж для цього проєкту в мене пішло сумарно більше року. Я постійно втрачав і знову знаходив мотивацію та натхнення, закидав і відновлював роботу, робив перерви і змушував себе працювати над проєктом у вільний час та на відпустках. Скажу чесно, було складно робити це, зважаючи на те, що у мене є фултайм робота. Особливо враховуючи що я ставив за ціль не закидати телеграм канал, продовжувати грати у відеоігри, займатись рештою моїх гобі, приділяти час сім'ї та друзям, паралельно вирішуючи різні життєві негаразди Я не бідкаюсь, я сам придумав цим зайнятись і я не жалію про це, бо в процесі я навчився багатьом речам, що вплинуть на майбутні мої проєкти. Я просто хотів щоб ви розуміли, чому це відео таке багатостраждальне для мене, і чому більше року я не випускав ніяких есе на ютуб. Тепер ваша черга попрацювати. Буду щиро вдячний за перегляд, поширення, і найголовніше — критику. Адже від всього цього буде залежати, наскільки сильно я буду вмотивований займатись продовженням. Приємного перегляду! https://youtu.be/WhYhXkrgM48 #відеоесе

🗝Моя перерва між іграми в серії Kingdom Hearts стає дедалі меншою. Але враховуючи, що наступною на черзі була Kingdom Hearts 2, я абсолютно не жалкую. ‍ І я почну з кінця. Це одна із найкращих екшн-jrpg, що я грав у своєму житті. Якщо не найкраща. Назвати цю гру кроком вперед у порівнянні із попередніми іграми було б образою. Це могутній стрибок з розгону із майстерними трюками в повітрі та вражаючим приземленням. Кращим стало все: від основної тематики гри та її глибини, до музики, бойової системи та керування. Я розумію що я грав у ремастер, але мені все ще інколи складно повірити, що майже все це було у оригіналі на PS2. Якщо наративно перша гра була доволі прямолінійною пригодою, а Re:Chain of Memories трішки загравала із метафізикою спогадів, то KH2 це вже багаторівнева драма на тему проблематики людяності, емоцій та буття. І хоч ці теми пронизують всю гру, найбільше вони стосуються прологу, і одного із нових персонажів, що у ньому з'являється. Серед фанатів популярна нелюбов до прологу. Мовляв, він повільний, незрозумілий, і складно переварюється. Проте саме збентеження і невизначеність є надзвичайно важливими елементами сюжету цієї гри. І я вважаю пречудовим рішенням змусити гравця відчути ці емоції на собі. Все ж, про це відеоігри й існують. Діснеївські ж світи та персонажі ще більше переходять на другий план, що для мене є лише додатковим плюсом, адже я закохався у оригінальних персонажів Kingdom Hearts і частіше бачити їх у центрі подій для мене просто логічніше та приємніше. Бойова система, бувши розвитком ідей першої гри, стала в рази глибшою і продуманішою. Керування плавніше та приємніше. Заклинання майже повністю перероблені. Здібностей для найрізноманітніших стилів ведення бою стало більше. З'явились спеціальні унікальні атаки для кожного типу ворогів та для кожного боса. Всі боси при цьому відрізняються не лише поведінкою, а й правилами бою із ними, що вдало розділятиме їх між собою у моїй пам'яті. Можливо я сплутаю по іменах Земнаса та Зексіона, але ви я ніколи не сплутаю те, як відбувались бої із ними. Якщо цього вам замало, то розробники зверху додали ще чотири різних форми для протагоніста, які працюють схоже на девіл тригер із DMC, але при цьому міняють бойові здібності і стиль ведення бою, залежно від вибраної форми. Я грав у гру на найвищій складності та відтепер лише так проходитиму наступні частини серії. Вона збільшує шкоду не лише ворогам, а й гравцю, при цьому зменшуючи йому здоров'я. Крім того, вона дає більше здібностей на початку гри і поінтів для їхнього використання. Це створює цікавий баланс, що змушує розумно підходити до боїв, адже вороги тепер вдвічі небезпечніші, при цьому посилюючи гравця у правильних місцях, що відчувається приємним заохоченням. Босфайти на цій складності стали для мене одними із улюблених у відеоіграх, і тому я пройшов навіть всі необов'язкові із них. Так, фанати серії, я настільки гепнувся головою, що вбив навіть Lingering Will'а на крітікалі... Тому так, відтепер я обожнюю Kingdom Hearts. Це настільки абсурдна комбінація ґеймдизайну, наративних прийомів, стилістики та авторських прав, що інколи задумуєшся, як воно взагалі тримається купи. І те що воно не лише тримається, а й працює та змушує переживати найщирішу радість і найгіркіший сум — по-справжньому феноменально. Я не знаю що чекає мене далі у цій серії, але наразі я готовий заявити, що таких відеоігор як Kingdom Heats 2 більше немає. У багатьох сенсах. #думки

Моя перерва між іграми в серії Kingdom Hearts стає дедалі меншою. Але враховуючи, що наступною на черзі була Kingdom Hearts 2, я абсолютно не жалкую. ‍ І я почну з кінця. Це одна із найкращих екшн-jrpg, що я грав у своєму житті. Якщо не найкраща. Назвати цю гру кроком вперед у порівнянні із попередніми іграми було б образою. Це могутній стрибок з розгону із майстерними трюками в повітрі та вражаючим приземленням. Кращим стало все: від основної тематики гри та її глибини, до музики, бойової системи та керування. Я розумію що я грав у ремастер, але мені все ще інколи складно повірити, що майже все це було у оригіналі на PS2. Якщо наративно перша гра була доволі прямолінійною пригодою, а Re:Chain of Memories трішки загравала із метафізикою спогадів, то KH2 це вже багаторівнева драма на тему проблематики людяності, емоцій та буття. І хоч ці теми пронизують всю гру, найбільше вони стосуються прологу, і одного із нових персонажів, що у ньому з'являється. Серед фанатів популярна нелюбов до прологу. Мовляв, він повільний, незрозумілий, і складно переварюється. Проте саме збентеження і невизначеність є надзвичайно важливими елементами сюжету цієї гри. І я вважаю пречудовим рішенням змусити гравця відчути ці емоції на собі. Все ж, про це відеоігри й існують. Діснеївські ж світи та персонажі ще більше переходять на другий план, що для мене є лише додатковим плюсом, адже я закохався у оригінальних персонажів Kingdom Hearts і частіше бачити їх у центрі подій для мене просто логічніше та приємніше. Бойова система, бувши розвитком ідей першої гри, стала в рази глибшою і продуманішою. Керування плавніше та приємніше. Заклинання майже повністю перероблені. Здібностей для найрізноманітніших стилів ведення бою стало більше. З'явились спеціальні унікальні атаки для кожного типу ворогів та для кожного боса. Всі боси при цьому відрізняються не лише поведінкою, а й правилами бою із ними, що вдало розділятиме їх між собою у моїй пам'яті. Можливо я сплутаю по іменах Земнаса та Зексіона, але ви я ніколи не сплутаю те, як відбувались бої із ними. Якщо цього вам замало, то розробники зверху додали ще чотири різних форми для протагоніста, які працюють схоже на девіл тригер із DMC, але при цьому міняють бойові здібності і стиль ведення бою, залежно від вибраної форми. Я грав у гру на найвищій складності та відтепер лише так проходитиму наступні частини серії. Вона збільшує шкоду не лише ворогам, а й гравцю, при цьому зменшуючи йому здоров'я. Крім того, вона дає більше здібностей на початку гри і поінтів для їхнього використання. Це створює цікавий баланс, що змушує розумно підходити до боїв, адже вороги тепер вдвічі небезпечніші, при цьому посилюючи гравця у правильних місцях, що відчувається приємним заохоченням. Босфайти на цій складності стали для мене одними із улюблених у відеоіграх, і тому я пройшов навіть всі необов'язкові із них. Так, фанати серії, я настільки гепнувся головою, що вбив навіть Lingering Will'а на крітікалі... Тому так, відтепер я обожнюю Kingdom Hearts. Це настільки абсурдна комбінація ґеймдизайну, наративних прийомів, стилістики та авторських прав, що інколи задумуєшся, як воно взагалі тримається купи. І те що воно не лише тримається, а й працює та змушує переживати найщирішу радість і найгіркіший сум — по-справжньому феноменально. Я не знаю що чекає мене далі у цій серії, але наразі я готовий заявити, що таких відеоігор як Kingdom Heats 2 більше немає. У багатьох сенсах. #думки

SEASON: A letter to the future — це гарний приклад того, як потрібно вживати гравця в роль і змусити його відрефлексувати отриманий досвід через ґеймплей. ‍ Ви покидаєте свій дім через видіння, яке пророчить зміну Сезону. Ви не знаєте достеменно, що це означає для світу, але він точно більше не буде таким, як був. І цілком можливо, у ньому не буде вас, та всіх, кого ви коли-небудь знали. Тому, за допомогою фотоапарата, олівця та диктофона ви повинні задокументувати у блокнот якнайбільше інформації про довкілля, людей, культуру, технології, релігію... Наскільки вам вдасться встигнути. Щоб залишити хоч щось для людей, які, можливо, житимуть у наступному Сезоні. Але механік документації оточення недостатньо, щоб гравець відчув себе археологом, культурологом, екологістом, теологом, чи кимось іще. Саме тому, крім збирання цієї інформації, потрібно вручну заповнювати майже всі сторінки блокнота, ретельно вибираючи, які фотографії, письмові роздуми, малюнки чи аудіозаписи увіковічити, а які — залишити у забутті. Крім цього вибору, гра дозволяє самовиразитись ще й тим, як саме ви цю інформацію розставите на сторінках. Це ще більше вживає гравця у роль творця та дослідника цього дивного, не схожого на наш, світу, який одночасно зачаровує, та лякає. Я навіть поділюсь у коментарях деякими найгарнішими моїми сторінками. Враховуючи, якою просторою є одна із локацій у грі, і скільки інформації можна у ній зібрати, з часом потреба заповнювати блокнот може здатись нездоланною, але хто казав що це легке завдання? Гра вміло заохочує до дослідження тим, що ні гравцю, ні протагоністці цей світ не є знайомий повною мірою. Це створює процес, у якому інформація про світ і здатність її задокументувати є одночасно і основним завданням, і нагородою за це саме дослідження. І цей світ не один раз за проходження довів мені, що він вартий того, щоб зберегти його хоча б на папері. Є щось сумне у тому, що не завжди і не всім вдасться залишити по собі слід, який інші зможуть оцінити чи зрозуміти. З однієї сторони, це і не повинно бути сенсом життя абсолютно всіх людей, але з іншої — серед людей зустрічається безліч тих, хто заслуговує на те, щоб залишити такий слід, хоч яким незначним він їм здаватиметься. І саме через існування таких потенційних одиниць інформації, у різних її формах, багатьом із нас безмежно цікаво досліджувати те, які прекрасні речі може створювати людський розум чи навіть природа. Досліджуючи ці речі, ми пізнаємо інших людей, пізнаємо світ, пізнаємо себе. Хто зна, може заради цього процесу і варто жити?

Як залишати дім. Знайди священний клаптик землі ляж спиною на ґрунт закрий свої очі закрий все ти бачиш для себе? ти бачиш для мертвих, для ненароджених ти чуєш для себе? ти чуєш для мертвих, для ненароджених твої предки у цьому ґрунті все живе і все мертве тримає тебе тепер встань вони все ще там, чи не так? пора йти, щоб сплести себе всюди і з усіма щоб наступного разу, коли ти ляжеш у землю, у тебе буде стільки всього, щоб їм розповісти.

#думки