Верховний Суд

​​Об’єднана палата ККС ВС зробила висновок щодо обчислення строків давності, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України, за вчинення триваючих кримінальних правопорушень та віднесення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, до триваючих злочинів За обставинами справи ухвалою місцевого суду клопотання обвинуваченого задоволено, звільнено його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, закрито. Погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що після самовільного заволодіння земельною ділянкою подальше невиконання обвинуваченим обов’язку повернути її власнику, як цього вимагає земельне законодавство, не охоплюється складом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, і з погляду кваліфікації за цією нормою не має значення, скільки часу воно тривало, та дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати самовільне зайняття земельної ділянки і будівництво на ній певної споруди триваючим злочином. У касаційній скарзі прокурор стверджував, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 197-1 КК України, є триваючим злочином. Вважав, що суд першої інстанції неправильно встановив час закінчення злочинних дій обвинуваченого, оскільки він після вчинення протиправних дій, які утворюють склад закінченого кримінального правопорушення, продовжував користуватися самовільно зайнятою земельною ділянкою та зведеною на ній спорудою, тобто безперервно перебував у злочинному стані, а тому висновки суду першої інстанції про закінчення строків давності є передчасними. Цю справу було передано на розгляд об’єднаної палати ККС ВС у зв’язку з необхідністю відступу від висновку про застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеному в ухвалі ККС ВС від 14 листопада 2023 року у справі № 758/2732/23 (провадження № 51-6781ск23). За результатами розгляду зазначеного провадження ОП ККС ВС сформулювала висновок щодо правозастосування положень ст. 49, ч. 3 ст. 197-1 КК України та вказала таке. Днем початку перебігу строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення триваючого кримінального правопорушення є день припинення або переривання вчинення особою відповідного триваючого суспільно небезпечного діяння. Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 197-1 КК України, – це триваючий злочин. Склад вказаного кримінального правопорушення є закінченим з початку ведення самовільного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці, і з цього часу особа безперервно перебуває в злочинному стані до моменту припинення або переривання кримінального правопорушення. З повним текстом постанови ОП ККС ВС від 9 вересня 2024 року у справі № 353/999/23 (провадження № 51-523кмо24) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.

​​Заява про визнання особи недієздатною підлягає розгляду лише в порядку окремого провадження і не може бути залишена без розгляду через спір про право – КЦС ВС На справи про визнання фізичної особи недієздатною не поширюється загальне правило про залишення заяви без розгляду в разі виникнення спору про право цивільне, оскільки визнання особи недієздатною не надає їй можливості брати участь у процесі, а її інтереси в суді буде представляти законний представник. Наявність помічника в такої особи не свідчить про спір про право. Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду. Детальніше – https://is.gd/9GvSV2.

​​Пропонуємо ознайомитися з оглядом актуальної судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за серпень 2024 року – https://is.gd/qDzU2f. В огляді відображено правові позиції Верховного Суду в адміністративних справах, які матимуть значення для формування єдності судової практики при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема щодо: ✅ формування податкового кредиту на підставі тимчасових митних декларацій у контексті застосування принципу «витягнутої руки» в трансфертному ціноутворенні; ✅ відсутності обов’язку в підприємства олійно-жирової галузі враховувати сировинні втрати під час визначення податкових зобов'язань; ✅ рентної плати за рубку деревини; ✅ забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями для постійного проживання; ✅ повноважень начальника військової адміністрації щодо відчуження з комунальної власності земельних ділянок в умовах воєнного стану; ✅ грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України; ✅ складових грошового забезпечення, що враховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців; ✅ надання висновків комісії з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок контролюючих органів. Заслуговують уваги й правові висновки у сфері застосування процесуального закону, зокрема щодо: ✅ умов визнання запровадження воєнного стану в Україні поважною підставою для поновлення процесуального строку; ✅ юрисдикції спорів у справах про організації процесу роботи з добудови проблемного об’єкта будівництва – багатоквартирного житлового будинку; ✅ початку перебігу строку апеляційного оскарження в разі доставлення судового рішення до електронного кабінету; ✅ зупинення провадження в разі призначення судово-економічної експертизи. Упродовж серпня 2024 року КАС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, з якими можна ознайомитися в огляді судової практики.

​​Адвокат належить до категорії зайнятого роботою населення, і це виключає можливість надання йому статусу безробітного – ВП ВС Адвокат, право на заняття адвокатською діяльністю якого не зупинено і не припинено, є особою, яка провадить незалежну професійну діяльність (забезпечує себе роботою самостійно), та віднесений до категорії зайнятого роботою населення. Тож це виключає можливість надання йому статусу безробітного. На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом міського центру зайнятості до адвоката про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю. Детальніше – https://is.gd/LOm4Hc.

​​Відповідно до положень ч. 4 ст. 32 та ст. 34 КК України погашення попередньої судимості за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 309 КК України, вказує на відсутність повторності як кваліфікуючої ознаки цього злочину – ККС ВС За обставинами справи засуджений відбув покарання, призначене попереднім вироком за ч. 1 ст. 309 КК України, шляхом сплати штрафу та був знятий органом з питань пробації з обліку, однак протягом року вчинив нове кримінальне правопорушення, яке кваліфіковано за ч. 2 ст. 309 КК України за кваліфікуючою ознакою «ті самі дії, вчинені протягом року після засудження за цією статтею». У касаційній скарзі прокурор просив рішення попередніх судів у частині кваліфікації дій засудженого змінити, виключити кваліфікуючу ознаку «вчинення протягом року після засудження за цією статтею» та перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 309 КК України на ч. 1 цієї статті. ККС ВС, змінивши рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження і призначення покарання. Особа, судимість якої погашено або знято, не повинна відчувати жодних негативних наслідків попередньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у тому числі й при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості та є неприпустимим. Кваліфікуюча ознака, передбачена ч. 2 ст. 309 КК України, – «ті самі дії, вчинені протягом року після засудження за цією статтею», уособлює собою ознаки як спеціальної повторності, пов’язаної з попереднім засудженням особи, так і спеціального рецидиву кримінальних правопорушень. Відповідно до положень ч. 4 ст. 32 та ст. 34 КК України погашення попередньої судимості за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 309 КК України, вказує на відсутність зазначеної кваліфікуючої ознаки. Постанова ККС ВС від 21 серпня 2024 року у справі № 127/16102/23 (провадження № 51-1225км24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121204834. Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.

​​Цього тижня інформуємо вас про перелік справ, переданих на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до ухвал про передачу, внесених до ЄДРСР з 9 по 15 вересня 2024 року. Справи, передані на розгляд ВП ВС: ✅ Ухвалою КЦС ВС від 20 серпня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновку ОП КГС ВС про те, що у разі неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов’язок залишити позов без розгляду. ✅ Ухвалою КЦС ВС від 21 серпня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновку КАС ВС та КГС ВС щодо можливості зняття арешту з майна боржника в разі повернення виконавчого документа стягувачу. ✅ Ухвалою КЦС ВС від 4 вересня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновку КАС ВС (шляхом конкретизації) про те, що для звільнення працівника за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (звільнення працівника за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю) достатнім є лише сам факт невиконання роботодавцем законодавства про працю. ✅ Ухвалою ККС ВС від 5 вересня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновку ВСУ про те, що моментом закінчення злочину, передбаченого ст. 190 КК України (шахрайство), визнається момент заволодіння майном або отримання права на майно.

​​Відсутність у договорі найму (оренди) майна умови про розмір плати не свідчить про те, що такий договір є неукладеним – КЦС ВС ЦК України не кваліфікує плату за користування майном як істотну умову договору найму (оренди) майна. Якщо в договорі найму (оренди) не визначений розмір орендної плати, він визначається з урахуванням: споживчої якості речі; інших обставин, які мають істотне значення (друге речення ч. 1 ст. 762 ЦК України). Тому навіть якщо сторони не домовилися про розмір плати в договорі найму (оренди), це не «знищує» такий договір. Такий правовий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду у справі за позовом орендаря до орендодавця про усунення перешкод у користуванні майном. Детальніше – https://is.gd/ZvdoO5.

​​ККС ВС залишив у силі обвинувальний вирок апеляційного суду щодо водія, який у стані алкогольного сп’яніння здійснив наїзд на блокпост, внаслідок чого загинув військовослужбовець та отримали тілесні ушкодження двоє добровольців За матеріалами справи засуджений, грубо порушуючи вимоги підпунктів «б» і «д» п. 2.3, п. 12.3 ПДР, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, допустив зіткнення з легковим автомобілем, а після того – з бетонною огорожею стаціонарного блокпосту, за якою знаходилися один військовослужбовець та два добровольці, і, продовжуючи рух, здійснив на них наїзд. Внаслідок цієї ДТП військовослужбовець загинув на місці події, а добровольці отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості. Суд першої інстанції встановив, що порушення засудженим ПДР перебуває в прямому причинному зв’язку з ДТП та її наслідками, і засудив водія за ч. 3 ст. 286-1 КК України та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 6 років. Апеляційний суд скасував цей вирок та ухвалив новий, яким призначив засудженому покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 9 років. У касаційній скарзі захисник вказав, що призначене засудженому покарання не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про особу винного внаслідок суворості. Підстав для пом’якшення засудженому покарання колегія суддів ККС ВС не вбачає. Призначене засудженому покарання в межах санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України за обставин цієї справи відповідає меті, визначеній у ст. 50 КК України. Хоча правопорушення вчинене з необережності, але внаслідок ДТП загинула людина. Поряд із цим були враховані дані про особу винного, а саме його вік, відсутність судимостей, позитивна характеристика, наявність на утриманні малолітньої дочки, а також добровільне часткове відшкодування моральної шкоди. Взято до уваги і думку потерпілої, яка просила збільшити розмір додаткового покарання. Такий висновок зробив Касаційний кримінальний суд у складі Верховного суду, залишаючи без зміни вирок апеляційного суду. Постанова ККС ВС від 20 серпня 2024 року у справі № 686/13390/22 (провадження № 51-1258км24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121320975. Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.

​​До правовідносин стосовно оренди майна АТ «Укрзалізниця» застосовується спеціальне законодавство, яке визначає правовий режим майна цього АТ – КГС ВС Ухвалюючи рішення про утворення АТ «Укрзалізниця» шляхом реорганізації (злиття) підприємств залізничного транспорту та встановлюючи його правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов’язків зазначених підприємств, держава тим самим фактично висловила своє волевиявлення щодо переходу до товариства права власності на відповідне майно, передане державою до його статутного капіталу, у тому числі права самостійно виступати орендодавцем такого майна. Такий висновок ґрунтується на положеннях спеціального законодавства, яке визначає правовий режим майна АТ «Укрзалізниця». На це вказав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду. Детальніше – https://is.gd/YD3Ka5.

​​Верховний Суд залишив у силі обвинувальний вирок апеляційного суду щодо службової особи, яка шляхом підроблення документів учинила 23 епізоди сприяння незаконному переправленню чоловіків через державний кордон За матеріалами справи службова особа шляхом підроблення документів сприяла незаконному переправленню осіб чоловічої статі у віці від 18 до 60 років через державний кордон, учинивши 23 епізоди злочинів, передбачених ч. 2 ст. 332 та ч. 1 ст. 366 КК України. Крім того, засуджений з корисливих мотивів, діючи з прямим умислом на незаконне збагачення, свідомо погодився отримати від особи обіцяну неправомірну вигоду в сумі 1000 доларів США для себе за сприяння в наданні дозволу на виїзд за кордон і внесення персональних даних останньої до інформаційної системи «Шлях», учинивши таким чином злочин, передбачений ч. 3 ст. 368-3 КК України. Вироком місцевого суду службовій особі призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати керівні посади в громадських організаціях на строк 3 роки та штраф у розмірі 3000 НМДГ. На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням. Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині застосування до засудженого положень ст. 75 КК України та призначив йому покарання у виді реального позбавлення волі. Колегія суддів ККС ВС погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, оскільки кількість епізодів злочинної діяльності та обставини, за яких засуджений вчинив вказані злочини, свідчать про підвищену суспільну небезпеку як злочинів, так і особи обвинуваченого, особливо з огляду на запроваджений в Україні воєнний стан та необхідність забезпечення встановленого порядку перетину державного кордону України й обороноздатності держави. Такий висновок зробив Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, залишаючи в силі вирок апеляційного суду. Постанова ККС ВС від 22 серпня 2024 року у справі №452/1336/23 (провадження № 51-6572км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121159034. Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.