ГЕРАЩЕНКО ІРИНА

ВР планує підняти податки до бідних. В бюджеті не вистачає 500 млрд для ЗСУ. Гетьманцев знову бреше і голосує разом з ОПЗЖ. Парламентські хроніки https://youtu.be/pkOh6A3rrf4?si=S1AIEOfA0u6tTImx

Музей Ханенків мав такий самий порожній вигляд у 1943 році, і він зміг відновитися. Комунікувати музейну порожнечу виявилося цікавим завданням й одним з викликів. За порожнечею музейних кімнат стоїть своя історія. Наприклад, в музеї Ханенків відкрили внутрішній дворик музею, який останні роки не був доступний публіці. А також з екскурсій порожніми залами, які назвали «Тіні і стіни». Українські музеї сьогодні експериментують, багато працюють з сучасним мистецтвом. Кав’ярня бар «Сквот17Б» запропонувала зробити музею проєкт «Коктейль із кураторкою». Це були лекції в дуже легкому форматі, а бармени зробили нові коктейлі «Інфанта», «Таємна мозаїка», «Бодхісатва» — і з них підкидали нам якісь невеличкі кошти, щоб музей Ханенків могли працювати.  Українські митці мають говорити про себе світу. І ми всі маємо їм в цьому допомогти. Одеський національний художній музей відкрили 1899 року, тоді це був Музей мистецтв на 5 експозиційних залів. Зібрання Одеського музею дуже збідніло протягом Другої світової. Під час окупації румунськими й німецькими військами втрачено велику частину робіт: 1116 ікон, 389 картин, 2 278 книжок і альбомів, 217 одиниць порцеляни, 206 творів із бронзи, 57 російських і перських килимів, 61 археологічний експонат й ін. Експозиція Одеського художнього музею, остаточно сформована в кінці 1970-х років, 2018 року директором музею став Олександр Ройтбурд. Перше, що він зробив, коли став директором — дістав з підвалу роботи Марії Примаченко й Ганни Собачко-Шостак і перемістив їх на другий поверх. Він майже щотижня діставав щось із фондів — і після підготовки з реставраторами це з'являлося в залах музею. Робота Василя Яковлєва «М’ясо», яку Ройтбурд знайшов у фондах і перемістив в експозицію, стала одним з хайлайтів Одеського музею. Ще один приклад швидких змін: Олександр побачив скульптуру Йосипа Мормоне, яка стояла в пітьмі грота, у кутку, де її не було видно. Скульптуру дістали в експозицію буквально за день, і вона також стала одним з улюблених експонатів музею. Головне, що змінив Ройтбурд — експозиція музею, яка раніше розповідала про мистецтво Російської імперії та Радянського Союзу, тепер розповідає про історію мистецтва в Одесі, яка є частиною України. Це дуже чітко зчитувалося. Сьогодні варто подякувати нашим міжнародним партнерам за підтримку українських мистецьких інституцій. Протяго 2023-2024 років ФПСУ інвестував більше 1 млн фунтів у культурні проєкти.

Днями в Києві пройшла непересічна конференція "Спадщина: простір для роботи", яку в колаборації організовували Мистецький арсенал, фонд «Ізоляція», Харківський літмузей, Одеський національний художній музей за підтримки Фонду “Партнерство за сильну Україну” Мета- допомогти громадам ідентифікувати та переосмислити місцеві культурні ресурси, музейні колекції, меморіальні, туристичні, культурні об'єкти. Окрема тема- релокація кульурної спадщини з зони бойових дій, враховуючи болючий досвід і злочинну бездіяльність 22 року. Учасники презентували пілотні проєкти своїх громад. Трохи вражень. Ентузіасти з Чернігівщини ділилися, як вони з громадою зберігають і відтворюють унікальну менську говірку. «Літературна українська мова прекрасна, але це як одяг, який носиш на роботу. А приходиш додому, перевдягаєшся в піжамку і зручні капці та говориш своєю місцевою говіркою. Не треба її соромитися». Видали книжку з віршами говіркою, організували фестиваль. Співробітники капітолівської бібліотери організували сеанси документального кіно і дискусії після перегляду. Так, після спільного перегляду фільму про Голодомор мешканці села зацікавилися трагічними історіями своїх родин (Харківщина, Донеччина) й зізналися, що раніше ніхто з них взагалі не замислювався про причини трагедії. А ще в бібліотеці створили мурал-втілення мрії Володимира Вакуленка. Він вважався диваком і був недооцінений в громаді, але дуже багато робив для громади і дітей. Під час окупації в селі закатували щонайменше 8 мешканців і це стало великим потрясінням для багатьох людей. Донеччина мало бачила українське мистецтво що впливало на створення стереотипів та наративів- вважають представники Авдіївського етнографічного музею. Воно дуже важко переживають окупацію рідного міста. Покровський етнографічний музей релокувався до Дніпра. Музейні фонди вивозили протягом 2 років. Для всіх музеїв, що релокуються, дуже гостро стоїть проблема приміщення і людей. Всі вони звертаються до міністерства і парламенту щодо уваги і допомоги. Релоковані музеї роблять особливу ставку на ВПО, нагадуючи, що вони не самі. Покровьский музей розробив онлайн квест. З найцінніших експонатів - вивезли з Покровська сухарницю - таріль Леонтовича й інші цінні речі і намагаються тримати постійний звʼязок з переселенцями. Було представлено проєкт «Іменем міста» – колаборацію Харківського ЛітМузею і митців, який включає художню виставку, документальний фільм, комікс, музейний маршрут містом, культурологічний есей. Вулиці в Харкові й досі носять імена російських письменників, й це не про культуру, а про політику. Саме так імперія маркувала свої території. Тому в Харкові створили виставку "Власні назви". На 300-річчя народження Григорія Сковороди записали музичний альбом SKOVORODANCE на вірші філософа- в колаборації Сергія Жадана й Юрія Гуржи в стилі реґі. В харківського літературного музею, попри весь трагізм ситуації в місті, є унікальні проєкти популяризації літературної спадщини письменників, повʼязаних з містом, зокрема , фестиваль "Харків (не)релокована культура". Представники музеїв розповідали, як вони ховали експонати. Евакуюють цінності власними силами та за допомогою донорів. Є музеї, які були повністю зруйновані, але вони продовжують працювати, як наприклад, Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди в селі Сковородинівка Харківської області. Музейне зібрання налічувало кілька тисяч експонатів. На території комплексу у 18,2 гектарів були розміщені пам'ятки історії, архітектури, монументального та садово-паркового мистецтва XVIII століття національного значення. 6 травня 2022 року приміщення музею було зруйновано прямим влучанням російської ракети. Вціліла лише статуя Сковороди. Наразі музей втратив форму, але не втратив змісту і працює онлайн та запускає "Музей майбутнього". Музей можна відвідати онлайн… Коли українські музеї сховали й законсервували свої колекції, їхні співробітники зосталися в порожніх приміщеннях. А втім, якщо знати історію, то розуміємо, що таке відбувається не вперше.

Концепт п'ятого Харкова ввів Юрій Шевельов, говорячи про майбутнє вільного міста щасливих людей. Ми думали провести фестиваль за три дні, а він триває вже два роки у форматі публіцистичних розмов і мистецьких рефлексій про наш досвід. Ми думаємо про те, що музей може перерости в більшу інституцію. Спочатку ми називали її літературним центром, але довкола музею об'єдналося багато акторів культури, і література почала означати набагато більше, ніж тільки літературу. Якраз наш проєкт "Іменем міста" саме такий. До нього прийшли люди зі своїми суперсилами: архітектор Віктор Дворніков, художник Костянтин Зоркін, режисер Денис Воронцов, поетка Наталка Маринчак, художник Микола Коломієць, наші музейні працівники – історикиня Тетяна Ігошина, літературний критик Євгеній Стасіневич. Як Костя сказав: "Мені цей проєкт подобається тим, що ми жодного разу не посварилися". Розповіли про фестиваль "Харків (не)релокована культура", який реалізовує Національна спілка театральних діячів України разом із Харківським ЛітМузеєм. Також розповіли про безплатний курс на Prometheus – «Спадщина для соціальної згуртованости під час війни: кейси українських культурних дієвців». Реєстрація за посиланням: https://prometheus.org.ua/course/course-v1:Prometheus+CEIC101+2024_T3?utm_source=zmi&utm_medium=pr&utm_term=anons&utm_campaign=spadshyna

Концепт п'ятого Харкова ввів Юрій Шевельов, говорячи про майбутнє вільного міста щасливих людей. Ми думали провести фестиваль за три дні, а він триває вже два роки у форматі публіцистичних розмов і мистецьких рефлексій про наш досвід. Ми думаємо про те, що музей може перерости в більшу інституцію. Спочатку ми називали її літературним центром, але довкола музею об'єдналося багато акторів культури, і література почала означати набагато більше, ніж тільки літературу. Якраз наш проєкт "Іменем міста" саме такий. До нього прийшли люди зі своїми суперсилами: архітектор Віктор Дворніков, художник Костянтин Зоркін, режисер Денис Воронцов, поетка Наталка Маринчак, художник Микола Коломієць, наші

Ми спостерігали за тим, як кілька літніх людей зайшли подивитися виставку "Власні назви", і одна з них прокоментувала: "Ну дивіться, про Пушкіна нічого ж поганого не сказали, але ж все понятно". Це, мабуть, кращий відгук на цей проєкт.» Минулого року, на святкування 300-річчя народження Григорія Сковороди, ми записали музичний альбом SKOVORODANCE на вірші філософа. Це переклади Сергія Жадана й музика Юрія Гуржи в стилі реґі. До повномасштабного вторгнення на ювілей філософа ми планували влаштувати вечірку в саду літмузею – в стилі "саду божественних пісень" Сковороди. Так вийшло, що вечірка в пам'ять про Григорія Савича перетворилася на музичний альбом, а зараз вийшла платівка. Якраз працюємо над промо ідей Сковороди через цю платівку. Її презентують у багатьох містах, зокрема й у Києві в листопаді. Ще ми створили виставку "Антитекст" – про знищені в Радянському Союзі тексти української культури. Намагалися показати, що геноцид може відбуватися через нищення культури, простежити механізми такого геноциду. Ми створили німецькомовну версію цієї виставки, яку покажемо в Берліні й Кельні. Потрібно пояснювати іншим наш досвід і те, чому сьогодні ми намагаємося випрацювати певне ставлення до російської культури, як ми проходимо цей шлях. У межах проєкту "Спадщина. Простір для роботи" ми створили консорціум разом із Мистецьким Арсеналом, фондом "Ізоляція", Одеським національним художнім музеєм для роботи з інституціями, що працюють з ідентичністю і пам'яттю в областях на кордоні з Росією. Ми провели навчальну програму про те, як ці інституції можуть працювати в складному контексті війни, і відібрали 12 організацій, які отримали мінігранти. Вони реалізують їх у своїх областях, а ми допомагаємо їм як ментори. Наші менті – це музей у Сковородинівці. Вони створюють онлайн-платформу, і її основний меседж – "музей втратив форму, але не втратив зміст". Також працюємо з Капитолівською сільською бібліотекою. Дуже важлива для нас інституція, оскільки вбитий росіянами дитячий письменник Володимир Вакуленко звідси. Історія з його щоденником, що зберігається в літмузеї, – трагічна історія, яка набуває нових сенсів. Ще підтримуємо чугуївський музей Іллі Рєпіна в його пошуках стратегій деколонізації. У межах цієї ж "Спадщини. Простір для роботи" ми реалізуємо свій проєкт, його робоча назва "Не про Хвильового". Ми хотіли створити якийсь проєкт про Миколу Хвильового, щоб повернути його в Харків не номінально, а як постать, дуже важливу для міста. Але ж пам'ять розповідає не стільки про тих, хто жив до нас, скільки про нас самих. Пам'ять є там, де є любов, щоденна робота й вибір, кого або що пам'ятати, як памʼятати. Тому проєкт отримав назву "Іменем міста". Ми створили виставку, комікс, фільм, провели літературознавчі зустрічі про Хвильового. У команді проєкту не тільки музейні працівники. Нам важило обʼєднати тих, хто хоче шукати нову мову, якою ми можемо опрацьовувати нашу складну реальність. У цьому проєкті також буде музейний маршрут Харковом. Хочемо показати, що в місті можуть бути не тільки традиційні пам'ятники, а й цікаві артоб'єкти. Нам усім подобається образ Харкова-залізобетону. Він нагадує щит, захист, фортецю. Для мене Харків більше про ярмарковість, контакт, спілкування, прийняття іншого, і він ніколи не був закритим містом, як фортеця, сам по собі. Він завжди був відкритим до шалених експериментів, тому тут і могли статися наші прекрасні 20-ті – з митцями, які готові були створювати щось абсолютно небувале, самі встановлювали правила й вірили, що вони творці нової української культури. Сьогодні ми перебуваємо приблизно в такій же ситуації, тільки нам трохи легше, бо в нас ще є і їхній досвід. Коли у 2022 році ми з Сергієм Жаданом вирішили започаткувати літературний фестиваль "П'ятий Харків", поговорити про майбутнє міста, це було дуже зухвало, але дуже потрібно. Це був потужний меседж про те, що Харків не просто бореться, не просто вистоїть, а він ще й думає про своє майбутнє. І це майбутнє без зв'язків з Росією, де Харків припиняє бути транзитною зоною між нею та іншим світом.

Концепт п'ятого Харкова ввів Юрій Шевельов, говорячи про майбутнє вільного міста щасливих людей. Ми думали провести фестиваль за три дні, а він триває вже два роки у форматі публіцистичних розмов і мистецьких рефлексій про наш досвід. Ми думаємо про те, що музей може перерости в більшу інституцію. Спочатку ми називали її літературним центром, але довкола музею об'єдналося багато акторів культури, і література почала означати набагато більше, ніж тільки літературу. Якраз наш проєкт "Іменем міста" саме такий. До нього прийшли люди зі своїми суперсилами: архітектор Віктор Дворніков, художник Костянтин Зоркін, режисер Денис Воронцов, поетка Наталка Маринчак, художник Микола Коломієць, наші музейні працівники – історикиня Тетяна Ігошина, літературний критик Євгеній Стасіневич. Як Костя сказав: "Мені цей проєкт подобається тим, що ми жодного разу не посварилися". Розповіли про фестиваль "Харків (не)релокована культура", який реалізовує Національна спілка театральних діячів України разом із Харківським ЛітМузеєм. Також розповіли про безплатний курс на Prometheus – «Спадщина для соціальної згуртованости під час війни: кейси українських культурних дієвців». Реєстрація за посиланням: https://prometheus.org.ua/course/course-v1:Prometheus+CEIC101+2024_T3?utm_source=zmi&utm_medium=pr&utm_term=anons&utm_campaign=spadshyna

Днями в Києві пройшла дуже цікава конференція "Спадщина: простір для роботи" ( організатори Мистецький арсенал, фонд «Ізоляція», Харківський літературний музей, Одеський національний художній музей за підтримки Фонду “Партнерство за сильну Україну”) Мета- переосмислити місцеві культурні ресурси, музейні колекції, меморіальні і культурні об'єкти і спадщину, діючі або потенційні туристичні магніти. Говорили і про збереження і евакуацію культурної спадщини, й особливо щемливо слухати представників Покровського історичного музею, активістів з Авдіївки та інших окупованих міст чи громад на лінії фронту. Конференція працювала як лабораторія гуманітарних ініціатив. Ентузіасти з Чернігівщини ділилися, як вони працюють над збереженням своєї унікальної менської говірки. «Літературна українська мова прекрасна, але це як одяг, який носиш на роботу. А приходиш додому, перевдягаєшся в піжамку і зручні капці та говориш своєю місцевою говіркою. Не треба її соромитися». Видали книжку з віршами говіркою, організували фестиваль. Бібліотекарі з Капітонівки розповіли, як організували в бібліотеці перегляди документального кіно і це сприяло діалогам, раніше неможливим в селі. Зокрема, фільм про Голодомор сприяв дослідженню трагічних історії власних родин (Харківщина, Донеччина). Також в селі створили мурал памʼяті закатованого письменника Володимира Вакуленка, цей малюнок він сам колись придумав, але не встиг реалізувати. Він вважався диваком і був недооцінений в селі, але багато робив для громади і дітей. В селі було закатовано 8 односельчан і це стало шоком і переосмисленням для громади. Колектив Авдіївського етнографічний музею важко переживає окупацію. Релокувався й музей з Покровська - до Дніпра. Музейні фонди евакуювали поступово с протягом 2 років, враховуючи трагічний досвід розкрадених і окупованих музеїв в Маріуполі і інших містах. Всі музеї, які потребують рекреації, зіштовхуються з проблемою приміщень і людей. колекції, пошук нових форм роботи. Мають почуття приналежності і ідентичності. Наголошують, що помітно навіть з інших міст представникам ВПО гуртувати жителів, нагадувати що вони не самі. Музей має онлайн квест. Вивіз з Покровська сухарницю - таріль Леонтовича. Було організовано 4 хаби. Виставка «Про нас» зміна 2.0 за підтримки ЄС. Працюють з переселенцями. Виклики, які для себе виокремили представники культури: ⁃ Збереження команди, збереження зарплати; ⁃ Відсутність поряд чоловіків; ⁃ Недоречність витрати коштів і ресурсів на культуру, а на ЗСУ. На конференції були різні проєкти. Хтось працює над тим, аби переформатувати пострадянський дух своїх старих бібліотек і створити там сучасні мистецькі простори для своїх громад, хтось працює над збереженням різних видів нематеріальної культурної спадщини, хтось каталогізує список культурних памʼяток, знищених росіянами у своєму місті, а хтось шукає шляхи, як відродити зруйновані ними музеї вже в нових формах. Було представлено презентацію «Іменем міста» – спільного проєкту Харківського ЛітМузею і харківських митців, який включає художню виставку, документальний фільм, комікс, музейний маршрут містом, культурологічний есей. У 2008 році на острові зміїний був відкритий музей змін, який наразі повністю зруйнований. Харківський літературний музей: Тетяна Пилипчук: Розповіла про виставку "Власні назви" – про вулиці в Харкові, названі на честь російських письменників, яка була проведена у сквері між памʼятниками Гоголя й Пушкіна. Ідея проєкту полягала не в тому, щоб оцінити творчість російських письменників, іменами яких названі вулиці в Харкові, а показати, що називання вулиць – не стільки про культуру, скільки про політику. Саме так імперія маркувала свої території. Фактично, чи можемо ми вважати власними назви, нав'язані нам? «До нас почали приходити російськомовні люди старшого віку не з бажанням сваритися стосовно того, що вулицю Пушкіна перейменували на вулицю Сковороди, а з бажанням дізнатися, хто такий Сковорода.

Також вцілому прийнято законопроєкт "Про публічні закупівлі" щодо оприлюднення у електронній системі закупівель інформації про ціни під час закупівель послуг з поточного ремонту та робіт з будівництва (прозоре будівництво) №11057. Інформація про ціни на будівельні матеріали мають оприлюднюватися щодо будівництва автомобільних доріг чи з їх ремонту. Також в електронній системі має оприлюднюватися звіт про договір закупівлі, а також додатки до нього. У разі закупівель товарів для будівництва фортифікацій замовник має протягом 10 днів оприлюднити звіт. Це спроба посилити боротьбу з корупцією на закупівлях і будівництві доріг та фортифікацій.

Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" щодо забезпечення оприлюднення замовниками у електронній системі закупівель інформації про ціни на матеріальні ресурси під час закупівель послуг з поточного ремонту та робіт з будівництва (прозоре будівництво) №11057. Цей законопроект спрямований на відкритості та прозорості інформації про використання публічних фінансів на закупівлю послуг з поточного ремонту, робіт з капітального ремонту та будівництва, шляхом оприлюднення інформації про ціни на матеріали. Це сприятиме запобіганню корупційним діям під час закупівель та сприятиме конкуренції у закупівлях та поверненню цін на матеріали до ринкових. Встановлюється, що невід'ємними додатками до договору про закупівлю послуг з поточного ремонту, поточного ремонту з розробленням проектної документації, є документи, що містять інформацію про ціни на такі будівельні матеріали. Такі документи мають додаватися до договору незалежно від договірної ціни, включаючи і виконання робіт з будівництва автомобільних доріг чи з їх ремонту. За результатами закупівлі замовники мають оприлюднити в електронній системі звіт про договір закупівлі, а також додатки до нього. У разі закупівель товарів на забезпечення будівництва фортифікаційний споруд замовник має на протязі 10 днів оприлюднити звіт про закупівлю будівельних матеріалів.