Хмельницька єпархія УПЦ

СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКА ПАРАФІЯ С. ВОЛИЦЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ОКРУГУ ВІДЗНАЧИЛА ПРЕСТОЛЬНЕ СВЯТО 19 вересня 2024 року, в день спомину чуда Архістратига Михаїла в Хонех, з благословення митрополита Хмельницького і Старокостянтинівського Віктора, секретар єпархії протоієрей Олександр Рибчинський очолив Божественну Літургію з нагоди престольного свята у Свято-Михайлівській парафії села Волиця Хмельницького районного округу. Храм у якому молилася релігійна громада був захоплений представниками ПЦУ у квітні 2022 року, тому на даний час релігійна громада молиться у пристосованому під храм житловому будинку. Секретарю єпархії співслужили: благочинний Хмельницького округу протоієрей Віктор Онофрейчук, настоятель парафії протоієрей Віктор Дженджеруха та духовенство єпархії. За богослужінням була піднесена сугуба молитва про мир на нашій землі, перемогу та воїнів-захисників України, а також про всіх знедолених і постраждалих від війни. На завершення богослужіння від імені керуючого єпархією протоієрей Олександр привітав усіх присутніх вірян з престольним святом та нагородив активних прихожан архієрейськими грамотами.

ГРАФІК ПРИЙМАЛЬНИХ ДНІВ КЕРУЮЧОГО ХМЕЛЬНИЦЬКОЮ ЄПАРХІЄЮ П’ятниця, 20 вересня 2024 року, з 11:00 до 14:00. Усі бажаючі можуть записатися на прийом до керуючого Хмельницькою єпархією. Приймальня митрополита Хмельницького і Старокостянтинівського Віктора +38067 835 4984 священник Андрій Процюк

⚡️⚡️⚡️ТРИ МИТРОПОЛИТИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ОЧОЛЯТЬ ПРЕСТОЛЬНЕ СВЯТО НАЙДАВНІШОГО ХРАМУ МІСТА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО 20 вересня 2024 року, напередодні свята Різдва Пресвятої Богородиці, митрополит Конотопський і Глухівський РОМАН, митрополит Вознесенський і Первомайський ОЛЕКСІЙ та митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський ВІКТОР звершать Всенічне бдіння у Свято-Миколаївському соборі м. Хмельницького. Початок о 17:00. 21 вересня 2024 року, в день свята Різдва Пресвятої Богородиці, митрополит Конотопський і Глухівський РОМАН, митрополит Вознесенський і Первомайський ОЛЕКСІЙ та митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський ВІКТОР очолять Божественну Літургію з нагоди престольного свята у найдавнішому храмі м. Хмельницького на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Початок о 8:30.

‼️ПРОДОВЖУЄТЬСЯ ЗНУЩАННЯ НАД БАГАТОДІТНОЮ СІМʼЄЮ СВЯЩЕННИКА УПЦ В СЕЛІ МИТИНЦІ КРАСИЛІВСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ НА ХМЕЛЬНИЧЧИНІ 15 вересня 2024 року, в день 40-річчя протоієрея Олега Царука, на території будинку священника, де він проживає в с. Митинці Красилівської територіальної громади з дружиною та чотирма неповнолітніми дітьми, односельчани-недоброзичливці завʼязали ланцюгами на замок криницю та залишили на ній напис «ХЛОР». Таким чином багатодітна сімʼя залишилася без води та вже 10 днів залишається без електроенергії, яку відрізали ще 5 вересня. Нехай це «своєрідне привітання» буде на совісті тих людей, які доклали до нього свої зусилля. Як православні християни, в жодному разі не беремося їх судити, а залишаємо їхні дії на суд Божий! ВОДНОЧАС ВСЯ ХМЕЛЬНИЦЬКА ЄПАРХІЯ ЩИРОСЕРДНО ВІТАЄ ПРОТОІЄРЕЯ ОЛЕГА ЦАРУКА З 40-РІЧЧЯМ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ‼️

✨НА ПАРАФІЇ РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ ПРОЛУНАВ ПЕРШИЙ ДЗВОНИК ДЛЯ НЕДІЛЬНОЇ ШКОЛИ🔔 1️⃣5️⃣.0️⃣9️⃣ більше ніж 45 дітей сіли за парти в оновленому, прикрашеному до урочистого дня класі! 🍁🎈 ✨Настоятель парафії архімандрит Пахомій долучився до відкриття першого заняття в Недільній школі, де благословив дітей і вчителів на навчання і задзвонив у дзвоник - Перший у цьому навчальному році!🔔🎉. Куратор школи, архімандрит Паїсій розповів про нововведення, що чекають діток під час навчання та привітав усіх з початком нового навчального року📖✍️. ❣️А на закінчення на дітей, чий День народження припав на пору канікул, чекали привітання й подарунки 🎈🎁🎉❤️! ✅Так символічно склалося, що наше навчання ми розпочинаємо із самого початку церковного року. 🌱📖. Тож нехай Новий рік життя Недільної школи з Божою поміччю буде плідним, насиченим і незабутнім! А маленькі серця💞 у цих стінах завжди відчувають, що таке духовна любов і теплота віри! 🙏❤️🙏❤️🙏 До зустрічі, друзі!🕊️

ДЕМОКРАТІЯ - ВАЖКА ПРАЦЯ ЛЮДЕЙ ЗАРАДИ ЛЮДЕЙ 15 вересня щороку відзначається Міжнародний день демократії. Таке рішення було ухвалено Генеральною Асамблеєю ООН у 2007 році з метою привернути увагу до цінності свободи думки та дотримання прав людини. Хтось може зауважити, що перші прояви демократії були ще на Небі, коли денниця використав дану Творцем свободу і забажав бути богом. Але насправді, це була не свобода, а гординя, яка й згубила його навіки. У справжньої демократії є своє обличчя – це мораль і обов’язок. Істинна демократія - це спосіб життя, за якого більшість громадян ухвалює рішення, але, разом із тим, і меншість завжди почута.   Крім того, демократія – це повага до інакодумців. Як писала англійська письменниця Евелін Холл, «я не згідна з жодним словом, яке ви кажете, але готова померти за ваше право це говорити». Не може бути демократичного суспільства, в якому панує примус, топчуться права одних громадян, а звеличуються інші. Демократія - це спроба максимально наблизитися до проблем іншої людини, і не нівелювати їх, знищивши саму людину, а спробувати вирішити, щоб це рішення принесло користь всім членам суспільства. Для демократії цінними однаково є права дітей і дорослих, науковців і простих робітників, віруючих і невіруючих, бідних і багатих. І в цьому сенсі не можна говорити про демократію, коли права одних вважаються важливішими за права інших. І тільки там є справжня демократія, де народ і влада мають як права, так і обовʼязки. Зрештою, як казав відомий ірландський драматург Бернард Шоу, «демократія - це механізм, який гарантує, що нами керують не краще, ніж ми на це заслуговуємо». То чия ж влада у демократії? Однозначно влада демократії – це влада справедливості, чесності, відповідальності. Це не влада гордості чи амбіцій. ДЕМОКРАТІЯ - ЦЕ ВАЖКА ПРАЦЯ ЛЮДЕЙ ЗАРАДИ ЛЮДЕЙ‼️

ЗНАЙТИ СВОЇХ АБО ЯК ЛІКУВАТИ РАНИ Цього тижня Сейм Республіки Польща ухвалив рішення, яке засуджує викрадення дітей Росією. А вчора в Києві відбувся четвертий Саміт перших леді та джентльменів, який також присвячений безпеці дітей під час війни. Прозвучало багато розповідей, пропозицій, побажань. Безумовно, такі заходи вкрай важливі та необхідні для України, для нашого майбуття. Адже наслідки війни для дітей вельмимасштабні – від фізичних травм до глибоких психологічних потрясінь. І дійсно, найголовніше завдання дорослих − повернути безтурботне дитинство і щасливу юність нашим українським дітям. Читаючи ці новини, мені на думку спала нещодавня зустріч з одним священником, сім’я якого пережила справжню війну – війну за Православну віру, за Святу Церкву, за ім’я Христа. Священник розповів, що у їхньому селі був відібраний храм, чому передували відомі всім події, від яких вже так наболіло, що на деталях зупинятися ми не будемо. Стіни забрали, а релігійна громада збереглася. Спочатку молились у гаражі, зараз добудовують невеличкий, але вже свій храм. І тут голос священника змінився… «Навіть уявити важко, скільки довелося пережити нашим дітям в школі. Постійні цькування, образи, обмови, заниження оцінок… Наші діти не мали права на якісь дитячі пустощі, поведінка мала бути завжди ідеальною. І це ще більше дратувало багатьох. Єдиним бажанням доньок було швидше закінчити дев’ять класів і податися у велике місто, щоб там загубитися у натовпі… Ми хвилювалися, щоб ця свобода їх не оп’янила і не згубила. Але розуміли, що дитинство у них украдене несправедливо і безповоротно, глибокі психологічні травми, напевно, вже невиліковні. А тому бажали, нехай юність буде сповна їхньою, як самі зажадають. А самі продовжували за них молитися, довіривши ці юні серця в руки Божі… Нарешті перші канікули дома. Ми налаштувались слухати розповіді про приваби великого міста: танці, вечірки, тусовки. А вони з невимовною радістю майже в унісон сказали: «Мамо, тато, ми там такі як й інші! А ще поруч з гуртожитком ми знайшли наш храм і там збирається церковна молодь. Ми знайшли своїх!». Далі були розповіді про успішність в навчанні, про похвальні подячні дописи куратора для батьків за виховання дітей. Непрохані сльози зросили наші батьківські очі, серце виривалося з грудей від вдячності Богові. Від тих заляканих, загнаних в куток дітей не залишилось і сліду». «Ми знайшли своїх!» - ще довго чулись мені ці слова. І ці свої - вилікували. Як важливо у житті знайти своїх людей, своїх друзів і стати для когось також своїм. Звичайна людяність, проста повага, дружня підтримка – ось найдієвіші ліки, які здатні вилікувати навіть найглибші рани. А ще віра в Бога – без Його підтримки важко впоратись, точніше неможливо взагалі. Ці діти не просто пережили, а виграли війну у дорослих, − дорослих, які через власні амбіції, надумані звинувачення наносили глибокі сердечні травми дітям. І таких сімей з подібними життєвими історіями в нашій Церкві, на жаль, чимало. Але лікування одне і незмінне – ЛЮБОВ❤️. Любов’ю ми зцілюємося, любов’ю ми прощаємо, любов’ю ми живемо! Щиро бажаю цим юним християнкам, які можливо впізнають себе у цьому дописі, успіхів у навчанні та реалізації їхніх добрих задумів!

🙏☦️Священний Синод Македонської Церкви – Охридської Архієпископії висловив підтримку Предстоятелю та віруючим Української Православної Церкви. Священний Синод Македонської Православної Церкви – Охридської Архієпископії на своєму черговому робочому засіданні, що відбулося 12 вересня 2024 року, висловився з приводу ситуації щодо Української Православної Церкви. Зазначається, що члени Синоду звернули увагу на законодавчу ініціативу Верховної Ради України – прийнятий законопроект 8371, який спрямований проти Української Православної Церкви. Зазначивши, що з його допомогою намагаються «позбавити мільйони віруючих, які відвідують храми в цій Церкві, основного права на релігійну приналежність, сповідання своєї віри та звершення релігійних служб».

«Священний Синод Македонської Православної Церкви – Охридської Архієпископії свідчить про євангельську істину та висловлює молитовну підтримку Предстоятелю Української Православної Церкви Блаженнішому Митрополиту Київському та всієї України Онуфрію, братам первосвященикам і віруючому народу, молячись, щоб Господь дав їм сили вистояти і подолати ці випробування» , – йдеться у заяві.

Також Священний Синод зазначив, що «молиться за єдність усіх Помісних Православних Церков, що становлять Тіло Христове».

ЯКОГО КОЛЬОРУ ЛЮДЯНІСТЬ? Минулого тижня, та й не тільки минулого, стрічка новин була переповнена повідомленнями про страшні смерті наших українських дітей: «російська ракета вбила ангелів», «російська ракета знищила сім’ю»… Подібних заголовків було десятки, якщо не сотні. Людське серце неспроможне безболісно прийняти ці факти, всередині все вирує від безсилля перед страшною війною, перед ворожими ракетами, які нищать все на своєму шляху. Водночас майже непомітною залишилась новина про намагання на Хмельниччині примусово виселити з домівки сім’ю з чотирма малолітніми дітьми, з яких одна дитинка інвалід, а найменшій і року немає. Вже тиждень ці дітки сидять без світла, не тому що у їхньому невеличкому селі такі затяжні графіки відключень електроенергії, а тому що її просто відрізали… Залучені до цієї процедури виселення і правоохоронні органи, і органи місцевого самоврядування, і місцеві жителі… А тепер давайте чесно відповімо на питання: Хіба це не вбивство сім’ї? Тільки не російською ворожою зброєю, а руками таких же співгромадян та своїх же односельчан, які роками приходили за духовною підтримкою до батька цієї сім’ї – священника, пастиря, наставника. Зараз діти вкрай налякані, вони не розуміють, чому і за що так вчиняють з ними. Якби це була звичайна сім’я, а не священнослужителя Української Православної Церкви, на захист прийшли б десятки журналістів, активістів, представників різних соціальних служб тощо. На превеликий жаль, у правовій, демократичній Державі, яка задекларувала у Конституції дотримання базових прав людини, і яка прагне інтеграції в європейське суспільство, сім’я простого сільського священника залишилася абсолютно беззахисною. Над цією сім’єю можна знущатися, плюндрувати, принижувати і навіть вчиняти фізичне насилля. Бо її «провина» - це дотримання і збереження чистоти православної віри в Єдиного Істинного Бога, Який закликає до любові та прощення. Ми щодня вжахаємося злочинам, які чинять росіяни, пишемо співчутливі коментарі під різними постами… Але іншою рукою скоюємо не менш жахливі злочини – морально вбиваємо наших співгромадян лише за те, що вони вірні Святій Церкві Христовій. Невже ці прості, беззахисні, віруючі люди становлять загрозу для нашого суспільства? Коли ж ми втратили людяність і порядність?! Людяність і порядність – це основа, на якій будується будь-яке суспільство. Це вибір, який ми робимо кожного дня. Наші вчинки визначають нас більше, ніж наші слова. Якими б патріотичними гаслами ми не прикривались, а без людяності – ми не українці, ми не християни. А власне людяність починається з дрібниць: поважати кожного, незалежно від обставин; прощати кожного, незалежно від умов; і допомагати усім без очікувань дій у відповідь. Порядність − це те, що робить нас не просто людьми, а гідними людьми своєї Батьківщини. Це світло, яке осяює наш шлях навіть у найтемніші часи. То ж не втрачаймо людяності навіть у часи страшної кровопролитної війни. АДЖЕ ЛЮДЯНІСТЬ ЗАВЖДИ МАЄ КОЛІР ЛЮБОВІ❤️