Гештальт Клуб

​​Важливо знати себе! Приходь та пізнай себе! Будь собою! - лозунги всіх психологів, терапевтів, коучів. Та чи до кінця звичайна людина розуміє, що значить Бути собою або Пізнати себе? І чому це так важливо? Спробую навести пару побутових прикладів для кращого розуміння. 🧑 Юнак славився своєю безвідмовністю. Ще зі школи його залучали або прибрати в класі, або на суботніки. Він був важливою людиною, якщо комусь треба було переїхати та перевезти речі, або когось конче необхідно кудись відвезти. Всі були задоволені! Окрім юнака, який прийшов в терапію пригнічений, із накопиченою втомою та зневірений в людях. Так, він не міг відмовити. Але не через те, що боявся самотності чи покинутості. Особливістю його організму була швидка втомленість. Та про подібні особливості, як виявилось, він не знав, не хотів визнавати, і тим більше поділитися із друзями. Тепер уявляєте, яке полегшення спіткало хлопця, який таки знайшов форму повідомити знайомих про свою особливість швидкої втоми, зміг збалансувати свій час між роботою та відпочинком та навчився відмовляти там, де перш за все потребував його організм? 👩‍🦰 Інший приклад - дівчина, яка зі сльозами на очах відпускала свого хлопця зустрітися з друзями, або на робочі корпоративи чи відрядження, або на родинні посиденьки. І справа була не в тому, що у неї не було власних друзів, роботи чи хобі. Несвідомо вона порівнювала будь-яку відсутність парубка із відсутністю батька, який лишив її з мамою ще в дитинстві. Вона подолала тривалий шлях в пошуку способів потурбуватися про себе в моменти його відсутності. Так, наприклад, знайшовши в собі мужність поділитися з хлопцем своїм болем розставання, вона попросила писати їй смс, якщо в нього є така можливість. Хлопець залюбки погодився, адже кожен раз бачити сльози коханої було так само нестерпно. Сфери, де важливо знати себе - скрізь. При виборі роботи чи відпочинку, при виборі друзів чи діяльності, партнерів чи способів інвестування. Людина, яка любить спілкування один на один та цінує спокій, навряд чи із задоволенням буде відвідувати щотижневі гучні вечірки. А емоційна людина, яка цінує стабільність, навряд чи витримає стрибки криптовалюти. Як визначити, що є необхідність дізнатися про себе більше? Прислухайтесь до будь-якого дискомфорту! Тіло (безпричинні хвороби, апетит, втома, тихий або гучний голос), емоційний стан (роздратування, огида, злість, пригніченність), поява залежності (харчової, алкогольної, наркотичної чи шопоголізму) - все це є підказками, що при якісному дослідженні приведуть до справжніх потреб та пошуків їх задоволення у прийнятний спосіб. Стало трохи ясніше? Автор: Катерина Тарасюк

​​Виявляти себе таким, що втискується у простір не свого розміру гірко й боляче. Ось, наприклад, якщо одягнути пальто на 3 розміри менше, ви ж не станете його носити, правда? Тисне, давить, врізається в тіло, і ці незручності відволікають від справ, забираючи сили й енергію на проживання і постійне виправлення цієї незручності, тобто в нікуди. А пальто, зауважте, залишається того ж розміру. А розміри, обсяги, масштаби і простір є також і у процесів, які не можна помацати і виміряти. Відносини, оточення, проекти, роботи, спосіб життя також мають свої розміри, обсяги, масштаби. І так трапляється, що періодично в них стає тісно. Нічим дихати, неглибоко стояти, ніде розвернутися, нема про що говорити або робити; або точніше - говорити, робити, мріяти з бажаним розмахом стає неможливо. І для того, щоб втиснутися, щоб бути почутим і побаченим, як нібито доводиться зменшуватися і стискатися. Ну щоб побачили і почули. Але тоді доводиться відрізати шматок того, що не помістилося. Якраз, саме той шматок, який виріс і розвинувся. Тобто свої зріст і розвиток доводиться відрізати, щоб залишатися там, де були. А як же зростати, якщо місця не вистачає? Якщо середовище - не живильне для зростання? Та ніяк. І крапка. У місці, де тісно, неглибоко і порожньо живильного середовища немає. Середовище для виживання - так. Середовище для розвитку - ні. Хоча, колись, напевно, середовище для виживання було середовищем, де був можливим розвиток. І були зацікавленість і збудження. Вони були. Але все в цьому світі закінчується. І це нормально. Якщо ви виросли зі старого піджака на 3 розміри - потрібен новий піджак, ну або якось удосконалювати і перешивати старий. А іноді хочеться взагалі викинути до біса старий піджак і носити те, що мало носили, але завжди дуже хотілося. І так буває. У цьому процесі найскладнішим, на мій погляд, є чесне визнання свого розміру, і чого хочеться насправді. Крізь страх відкидання і засудження, сором своєї інакшості і нових бажань, страх невідомості, провину перед оточенням, комплекс самозванця і нескінченні сумніви про "чи можу я/чи лайно я/...?" Привласнюючи собі пройдений шлях, досвід і знання, свою силу і компетентність, свої м'які, ніжні і всі голодні місця. Привласнюючи те, що час життя йде, і що він є скінченним. Визнати: Я МОЖУ. МЕНІ МОЖНА. Я МАЮ ПОВНЕ ПРАВО. І ЦЕ МАЄ СЕНС. Автор: Ольга Кравцова https://www.facebook.com/olga.kravtsova.148

​​Починаємо новий сезон освітнього проекту Гештальт Практикум Чекаємо вас на найближчих подіях: 🗓 Дата і час: 16 вересня, 20:00 "Адаптація психіки і тіла до умов довготривалого стресу" 🧠💪 Майже всі ми живимо в умовах довготривалого стресу. Тож, ця зустріч краще допоможе вам пізнати і розібратись зі своїм стресом та як працювати з ним у клієнтських запитах. Теми, які обговоримо: 🔹 Як захисні механізми допомагають психіці уникнути руйнування. 🔹 Особливості роботи психотерапевта з цими механізмами у сучасних реаліях. 🔹 Як адаптується тіло до стресу: тілесні прояви та методи роботи з ними. Цей вебінар стане важливим інструментом для вашої професійної практики у роботі з клієнтами, які переживають стрес на довготривалій основі. 🗓 Дата і час: 4 жовтня, 19:00 Акваріум Демонстраційна сесія 👩‍🏫 Запрошений терапевт: Світлана Григель практичний психолог, гештальт-терапевт, супервізор, провідний тренер НАКТУ. Вебінар проходить у рамках проєкт Гештальт Практикум. Щоб, долучитися оформлюй підписку та отримуй доступ до всіх онлайн зустрічей впродовж місяця та до записів минулих подій(60+ вебінарів) Вартість участі 500 грн/ місяць. Ви можете в будь-який момент скасувати підписку.

​​Багато людей, коли чують про розлад дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ) думають, що йдеться про дефіцит уваги дорослих до дитини в перші роки життя. Або й не обов'язково перші. І хоча між цією увагою батьків та розвитком РДУГ, судячи з деяких досліджень зв'язок таки теж певний є (сподіваюсь, напишу про це пізніше), та насправді мова про інше. РДУГ - це сучасна назва для розладу розвитку, який спостерігається як у дорослих, так і у дітей. Згідно досліджень, основні ознаки РДУГ - це дефіцит поведінкової інгібіції (гальмування) та підтримання уваги. Стан може варіюватись від легкого (симптоми призводять лише до незначних порушень у соціальному чи професійному житті) через помірний до важкого. Стійкий патерн неуважності може проявлятись в тому, що людині складно зосередити або утримувати увагу, через це вона може робити помилки; люди можуть не слухати після прямого звертання, перебуваючи думками ніби в іншому місці; мати труднощі з організацією завдань; уникати завдань, які потребують тривалих розумових зусиль; губити речі, забувати про рутину. Гіперактивність (частіше спостерігається у дітей, ніж у дорослих) та імпульсивність може проявлятись в подригуванні та постукуванні ногами та руками, вставанні з місця, біганні, коли це недоречно, надмірному говорінні, складнощами з очікуванням своєї черги, перебиванням у розмові. Це парадоксально один з найбільш недодіагностованих, і в той же час, передіагностованих розладів. Квінтесенція РДУ(Г): складно зосередитись на тому, що потрібно; і водночас, парадоксальна "фіча" - гіперконцентрація. Людина може годинами займатись чимось одним, не відволікаючись на переву, їжу чи інші нужди. Стає це проблемою, коли вона насправді не хоче гіперфокусуватись саме на цьому. (наприклад, варто зробити якісь задачі по проєкту, а я сиджу граю/прибираю/дивлюсь відео/захоплена книгою/залипаю в чаті і т.п.) - Також люди, які мають РДУГ можуть бути забудькуватими, мати бардак багато де, їм може бути складно організувати якісь речі та складно робити вибір - Є теорія, що раніше, коли люди займались мисливством та збиральництвом (а не, наприклад, намагались сидіти та читати 8 годин підряд), висока динамічність уваги і, відповідно, гени РДУ були дуже корисними і, відповідно, успадковувались. Та вже 35 тис. років ці гени піддаються негативному відбору - В середньому розповсюдженість дефіциту уваги серед дорослих - 4-5% в США. Серед дітей він зустрічається частіше - приблизно 15-50% дорослих "переростають" цей розлад - Серед підприємців ADD зустрічається в 6 разів частіше, ніж серед решти популяції - Хоч синдром дефіциту уваги має генетичне підгрунтя (вчені ідентифікували ~25-45 генів, експресія яких визначає РДУГ), та середовище впливає як на те, чи розів'ється розлад в конкретної людини, так і на те, чи будуть в людини якісь проблеми, пов'язані з її особливостями. Наприклад, чим більший клас та менше уваги дорослого кожній дитині, тим більш імовірно, що якісь із дітей будуть відволікатись, буде проявлятися дефіцит уваги, і, відповідно, чим менше дітей в класі, тим більше дорослі можуть структурувати для них навчальний простір та РДУГ завдає менше незручностей. З типом роботи - те саме. Тому для людей зі РДУГ важливо шукати середовище, типи діяльності, які би їй підходили. Чи чули ви про РДУГ? Можливо, навіть самі маєте РДУГ чи знайомих зі РДУГ? Про що би ще було цікаво почитати в цій темі?

​​Dream big, роби ніхуя Великі цілі паралізують. Мрії про значні результати спрацьовують у одиниць, а паралізують мільйони. Особливо це актуально для людини, яка виросла в школі, де карають за помилки, і живе в суспільстві, де доїбатися — це основний спосіб зворотнього зв’язку і побудови стосунків. Тобто майже для всіх. Ми любимо великі цілі, тому що вони дають негайний потужний буст дофамінергічним структурам мозку. Але в дальній перспективі психіка дуже не любить, коли до цілі надто далеко. Особливо якщо вона втомлена. Особливо, якщо вона мала надмірне когнітивне навантаження. Особливо, коли є багато болючих спогадів про недосягнені результати. І перед очима купа оманливих прикладів швидкого успіху. На рівні фізіології це відбувається приблизно так: постійна робота з інформацією (навіть якщо це скролінг стрічки) хронічно перезбуджує глутаматні нейрони префронтальної кори це призводить до загального накопичення глутамату в мозку, що ми відчуваємо як невизначену тривогу і блукання фокусу уваги найприємніший спосіб пригальмувати тривогу — збудження дофамінових нейронів; тому ми шукаємо будь-що, що дасть нам відчуття драйву, наприклад, цікавий проект але накопичення глутамату призводить також і до нетерплячості та пошуку якнайшвидших результатів ми починаємо відволікатися, переважно знову на скролінг стрічки відкладання планів підтягує спогади про попередні невдачі та стає додатковим джерелом тривоги. Тому надто висока ціль спочатку збуджує, а потім паралізує. Винятки можливі, але рідкісні. Навіть якщо ви маєте досвід досягнення великої мрії, я впевнений, що так само у вас є багато досвіду недосягнення інших великих мрій саме за таким механізмом. Так от, щоб велика ціль працювала, потрібно бути обережним: 1. Ми ставимо велику ціль не як обов’язкову, а щоби не обмежувати можливий максимальний результат. 2. Потім ставимо мінімально достатню ціль, яка нас задовольнить. Вона має бути досяжною в найближчій перспективі. 3. Все планування та дії спрямовуємо на досягнення мінімальної цілі. 4. Велику ціль згадуємо винятково перед ухваленням стратегічних рішень з думкою “чи мої поточні дії не заважають у потенційному майбутньому досягнути і велику ціль також”. 5. Дозволяємо собі ніколи не досягнути великої цілі. Фокус уваги завжди на мінімально достатній та успіхах на шляху до неї. 6. Весь цей час достатньо відпочиваємо і спимо, якісно харчуємося, рухаємося і всіляко піклуємося про себе. А також зупиняємо поглинання контенту та іншу зайву когнітивну діяльність, де це можливо (читаємо новини раз на день не більше за півгодини). Цей алгоритм — не гарантований захист від паралічу дій. Можливо, вам в принципі не варто dream big на цьому етапі життя, а краще суцільно зосередитися на найбільш приземлених речах і піклуванні про себе та своїх близьких. Насправді, якщо в цьому ви будете успішні — це вже дуже багато, тому що тоді піклуванням про вас і вашу сім’ю не доведеться займатися іншим людям Автор: Петро Чероморець https://www.facebook.com/petro.chornomorets

​​Психотерапевтичний Акваріум на тему роботи з прив'язаністю з Ольгою Білінською П'ятниця, 23 серпня з 20-00 по 21-30. Серія вебінарів Олі Білінської про типи прив'язаності викликала неабиякий інтерес. Тож, ми вирішили зробити останню подію в цьому циклі - психотерапевтичну роботу в форматі акваріуму. Як все буде проходити? Ми зустрічаємось в Zoom Там буде Ольга Білінська, її клієнт і учасники акваріуму. Після короткого представлення Оля проводить роботу з клієнтом, яка триває 40 хвилин. Інші учасники спостерігають за роботою. Після роботи буде час для емоційних зворотніх відгуків. А далі - Оля прокоментує роботу, розкаже що і чому вона робила як психотерапевт, а також поділиться своїми міркуваннями, як відбувалась робота з точки зору теорії прив'язаності. У учасників буде можливість задати свої питання про роботу Ольги. Ще деякі особливості акваріуму: - Зустріч в Zoom буде тривали біля 90 хвилин - На зустріч розповсюджується правило конфеденційності - Запису зустрічі не буде - Клієнт на зустріч обирається заздалегідь, до початку (якщо ви хочете бути клієнтом - напишіть нам в особисті). Ведуча Ольга Білінська Гештальт-терапевт, супервізор, травма терапевт, ведуча навчальних програм з гештальт-терапії, тренер УІППП. Ведуча спеціалізацій по ПТСР. Вебінар проходить у рамках проєкт Гештальт Практикум. Щоб, долучитися оформлюй підписку та отримуй доступ до всіх онлайн зустрічей впродовж місяця та до записів минулих подій(60+ вебінарів) Вартість участі 500 грн/ місяць. Ви можете в будь-який момент скасувати підписку.

​​Вже з місяць медитую на одну мамину фразу. І чим більше про неї міркую, тим більше знаходжу в ній відповідей на екзистенційні питання. Зараз її слова допомогають мені знайти той спокій, який я так довго шукав, я все менше тривожуся й все більше радію життю. Отже, років зо п'ять назад я запитав маму: - А ти живеш, як треба, чи як ти хочеш? - хотів я порозумничати й психологічно просвіщати. - Я живу, як мені получається, - відрізала вона. Я обломався тоді й надовно про психологію замовк. Тепер повертаюся до цих її слів і знаходжу в них більше мудрості, аніж деінде. Вони нарешті вказали на той вихід із лабіринтів думок про те як правильно жити. Щоб його відшукати, я в свій час багато читав різних філософів, але мама, сама того не розуміючи, перевершила їх всіх. Для цього кожен із них розбудовував свою логічну й етичну систему, причому не завжди просту. І майже кожен учив, як треба вчиняти, як сприймати себе і світ, як ставитися до обставин та інших людей і так далі. І кожен схиляв до певної моделі, формував зразок того, яким треба бути й до чого треба прагнути. Все це дуже приваблює, але намагається підігнати людину до того, чим вона не є, робити те, що їй складно, або не може взагалі. Зрештою це втомлює й зневірює. Фраза "Живи, як тобі получається" дозволяє людині бути собою й робити, що вона може. Якщо може рухатися до того, чого хоче - рухатися. Якщо не може - чекати й накопичувати сили. Якщо сумно - сумувати, якщо радісно - радіти, боляче - плакати і так далі. Ніби все просто. Але сучасна людина всіляко намагається уникнути болю й втратити контроль. Тому парадоксально заганяє себе в коло тривожності, страху й інших страждань. І хоче вийти з нього, знайшовши якусь рятівну філософську модель - як, наприклад, я в свій час. Але така вже моя даність, що я не є чимось окремим від обставин мого життя - вони є частиною мене. І найлогічніше - це прийняти їх, здатися тому потоку подій, який визначає моє в цьому світі буття. Звісно, їхньою складовою є і мій розум, і мої сили, і моя воля. Десь я можу їх застосувати, і десь не можу - важливо просто це розрізнити. А ця навичка приходить із досвідом, часто - не без болю. Але й його важливо прийняти та відболіти. Зрештою, найбільший дар людині - це її в цьому світі життя. Таке, яке вже є. І що може бути найнерозумнішим, як це не приймати та шукати щось інше? Коли я направляю свою увагу на те, чого не існує, я не можу насолодитися тим, що є. Шкода, що мамині слова тільки зараз почали до мене доходити. Я би стільки зайвих клопотів уникнув. Розслабився й вчиняв би розумніше - згідно моєї природи. Тішився б більше, частіше відчував би вдячність. Шкода, що й мама тільки нещодавно почала жити за таким правилом - можливо, коли я був малим, то навчився б інакшого ставлення до себе й життя. Але вже як є - такі вже мої обставини. На днях один клієнт запитав, як йому бути в його непростій життєвій ситуації з матір'ю. Я подумав трохи й відповів: "Як тобі получається". І додав, що все одно буду з ним і за нього. Клієнт видихнув і розслаблено посміхнувся. Це було, напевно, найважливішим за ту сесію. "Дякую тобі за ці твої слова", - сказав він. "Та це не мої, це моєї мами", - відповів я, і ми сміялися Автор : Віталій Жданов https://www.facebook.com/vzdanov

​​Я прийшла в терапію 9 років тому. А відчувається наче в іншому житті. Бо здається те, якою я є зараз і якою була - не можуть бути однією людиною. До терапії мене не було. Я була відлунням світу. Він визначав мою цінність та значимість, мої права і те, якою я є та чого хочу. Світ тримав мене і був основною опорою, адже я була враженням, яке справляла на інших. Тому я не могла жити без визнання, схвалення, захоплення та любові оточуючих. Мені страшно було розчарувати когось, викликати невдоволення чи щоби про мене думали погано. Не кажучи вже про відмову чи відкидання. Я зваблювала цей світ, доводячи йому повсякчас, що варта уваги, поваги та любові… У мене не було моїх кордонів, моїх потреб. Я не могла себе захисти від тих, хто міг мене образити. Я не могла говорити про те, що мені потрібно і що не так. Все, що я могла - бути максимально ідеальною і підходящою, аби не зустрітися зі знеціненням, засудженням чи відкиданням. Аби не втратити цей звʼязок зі світом, бо як же мені тоді знати що я хороша, що я взагалі є?! Та всередині повсякчас нила пустка. Скільки туди не кидай, завжди було недостатньо. Я все одно відчувала себе недостойною, гіршою інших та безмежно самотньою... В мені було так багато сорому, що я боялася в ньому захлинутися… Звичайно, зараз якісь речі, що я описую залишилися в мені. І мої автоматичні реакції в перші секунди все ті ж. Та змінилося те, що моя пустка всередині заповнилася. Заповнилася мною. Моїми почуттями, моїми потребами, моїми цінностями, моїм досвідом. Тепер Я є. Я знаю яка я. Я знаю хто я. Я можу існувати окремо від світу, бути іншою, бути різною і залишатися цінною та важливою при цьому. В першу чергу для себе. Мені важливий світ і контакт з ним, його відзеркалення мене, та він вже не визначає мене. Це право у мене. І я з цікавістю дивлюсь вперед - що ще я можу про себе дізнатися, якою я можу проявитися і бути. Я більше не боюся жити «неправильне» життя. Я люблю жити своє життя, яким би воно не було. Автор: Тамара Ковч @tamara_kovch

​​Чому зникає задоволення в довготривалих стосунках і як його повернути Життя в парі закономірно супроводжується чергуванням певних періодів (криз). Кожна сімейна система проходить через ці випробування. Хай то буде переїзд в спільне помешкання, зміна професії, народження первістка, дитячий садочок, школа, підлітковий період, «спорожніле гніздо» і т.д. Це лише маленька частинка того, що чекає нас на життєвому шляху. І це все впливає на стосунки. Кожна криза це випробування для пари, тому в такі періоди дуже легко втратити задоволення від стосунків. Цікавитесь темою здорових та щасливих стосунків? Тоді цей вебінар для вас. Вас чекає: ✅ структурована та зрозуміла теоретична частина. ✅ практична частина, яка дасть можливість подивитись на свої стосунки під іншим кутом. Ведуча Оксана Істоміна Гербер акредитований гештальт терапевт НАГТУ. Студентка 3 сходинки НАГТУ. Ведуча терапевтичних груп «я і не моя ЗАЛЕЖНІСТЬ». Вебінар проходить у рамках проєкт Гештальт Практикум. Щоб, долучитися оформлюй підписку та отримуй доступ до всіх онлайн зустрічей впродовж місяця та до записів минулих подій(60+ вебінарів) Вартість участі 500 грн/ місяць. Ви можете в будь-який момент скасувати підписку.

​​Гроші та базові потреби Майстер клас 🗓 Дата: 9 липня 🕢 Час: з 19:30 до 21:00 Запрошую вас на майстер-клас, присвячений дослідженню чотирьох важливих потреб, які реалізуються, зокрема, через гроші: - Безпека - Кохання та любов (в залежності від того, це про парність або про дружбу) - Влада - Свобода Кожна з цих потреб впливає на те, як саме ми заробляємо або отримуємо гроші, на чому фокусуємося при виборі роботи/професійної діяльності, та які почуття при цьому переживаємо. Також з цими потребами пов’язані і наші стратегії витрат/зберігання, або ж хронічна заборгованість перед кредиторами. На додачу, я би хотіла дослідити з вами, як саме ці потреби можуть програватись/загострюватись в періоди криз, як загально суспільних, так і особистих. І як розуміючи більш глибоко себе та свої потреби, обрати підходящу для вас стратегію поводження з грошима під час кризи. Як саме можна допомогти собі впоратися з життєвими викликами, бо наразі, вважаю це дуже актуальною темою. Запрошую всіх бажаючих. Ведуча Лариса Софіна Кандидат психологічних наук, гештальт терапевт, коуч та бізнес-тренер, тренер Київського Гештальт Університету, ведуча 1 сходинок навчання гештальт терапії та спеціалізації «Гештальт підхід в роботі з організаціями», спеціалізація в темах: Гроші, Просування та Лідерство, 20 років роботи з клієнтами та групами. Вартість участі 1000 грн