ƤŘØƤΔǤΔŇĐΔ

001-1 26 квітня 1796 року парижани жадібно читали газету Gazette Nationale, де на першій шпальті молодий генерал Наполеон Бонапарт описував перебіг італійської військової кампанії.

"Генерали, офіцери і солдати підтвердили в цей пам'ятний день велич Франції", - звітував Наполеон.

Його мова була живою і надихаючою, на відміну від типових сухих військових звітів.

"Депеші Бонапарта - прості, але сильні, як у Цезаря, - були майже завжди патріотичними та позитивними, написаними активним залогом. Це був "економний" стиль прози, який був легко зрозумілим тогочасній публіці." - Відзначає дослідник Наполеона Вейн Хенлі.

Так, у листі від 3 червня 1796 року Наполеон пише про своє прибуття до Верони:

«Я прибув у це місто, громадяни Директорії, і поїду вранці. Воно дуже велике і дуже красиве. Я залишаю гарнізон, щоб утримати три мости, які перетинають тут Адідже».

Наполеон не нехтував писати "я". Я приказав, я побачив, я надихнув. Завдяки цьому він нібито зливався з армією, ставав з нею одним цілим, здавалося, що він всюди і що саме він несе головну відповідальність за перемоги.

19 листопада 1796: «Я так змучений втомою, громадяни Директорії, що я не зміг повідомити вам про всі військові пересування, що передували битві при Арколі... Я запитав солдатів, чи, як і раніше, вони завойовники Лоді; моя присутність так добре вплинула на війська, що це дозволило мені перейти через Адідже".

Наполеон добре розумів, що скромність і амбіції погано поєднуються одна з іншою. Успішності колонці Наполеона також додав той факт, що фактично його армія досягла найкращих результатів серед інших французьких армій. Так, військо під командуванням Рейну і Мозеля та військо Самбри і Маасу - після деяких початкових успіхів незабаром відступили, а отже зникли і з новин. Повідомлення Наполеона з італійського фронту швидко стали домінувати на сторінках французької преси, перетворивши із невідомого генерала, який командував другорядною армією, героя дня. Натхнений успіхами Бонапарт швидко трансформував свою пропагандистську діяльність, поступово переходячи від суто військових цілей до політичних. Вже наступного року він заснував кілька власних видань (наприклад, Journal de Bonaparte et des Hommes Vertueux - Журнал Бонапарта та доброчесних людей). Більш того, він став першим, хто оснастив армію пересувними друкарнями, у рази прискоривши потрапляння новин до читачів. далі буде

Невеликий анонс. У 19-му році я розробляв курс критичного мислення для підлітків для нашого освітнього центру. Когнітивні упередження, логічні помилки, маніпуляції, деза та інфогігієна. Потім стався ковід, центр протримався півроку, збанкрутів і довелося його закрити. У 20-му році після трьох чи чотирьох пляшок вина зі знайомим видавцем ми завелися на тему інфовійн та пропаганди. І він запропонував написати якийсь веселий підручник з пропаганди, як вона працює, як не працює, і що взагалі за явище таке . Я погодився і взяв рік на деякі дослідження і розробку структури, концепцій, стилю і тп. Власне цей канал з'явився як мій нотатник у процесі підготовки цієї книги. Потім вторгнення і книга відійшла на шостий чи сьомий план. Але я хочу до неї повернутися вже в цифровому форматі на цьому каналі. Поступово тут будуть публікуватися невеликі глави, відкориговані з урахуванням майже трьох років Великої війни, яка багато чого змінила у моїх поглядах та концепціях. Це все. Долучайтесь до каналу.

Воу-воу-воу! Відкрита енциклопедія когнітивних наук: від великих мовних моделей до політичної поляризації, від культурного розмаїття до пізнання тварин.

Мета - створити дорожню карту, придатну для широкої та поінформованої аудиторії нефахівців, надаючи інструменти для розуміння того, що стоїть на кону у вивченні пізнання та інтелекту, особливо з огляду на те, що це формує фундаментальні проблеми, з якими стикається сучасне суспільство. Статті будуть присвячені найсучаснішим дискусіям у галузі когнітивних наук, а також представлятимуть основні підгалузі, центральні концепції, значущі явища та ключові методи.

Поки матеріалів не багато, але вочевидь проєкт буде розвиватися. Моє особисте відкриття дня. Люблю таке.

А взаємозв'язок між тим, що з перших днів підтримали вторгнення у сусідню країну та зруйнованими домівками вони не бачать.

У привабливості зла і злочину для натовпу немає нічого нового. Завжди було істиною, що натовп зустріне дії сильного захопленим зауваженням: може, це і підло, але зате вигадливо. Найтривожніше в успіхах тоталітаризму - це скоріше вже істинна безкорислива самовідданість його прихильників. Воно ще доступне розумінню, коли нацист або більшовик непохитний у своїх переконаннях, бачачи злочини проти людей, які не належать до руху або навіть ворожих йому. Але дивує і вражає те, що він, імовірно, теж не здригнеться, коли ця потвора почне пожирати власних дітей, і навіть якщо він сам стане жертвою переслідування, якщо його хибно звинуватять і проклянуть чи вичистять із партії та пошлють у примусово-трудовий або концентраційний табір. Навпаки, на подив усього цивілізованого світу, він, можливо, навіть захоче допомогти обвинуваченню сфабрикувати власний смертний вирок, якщо тільки не зачеплять його становища як члена руху, не поставлять під сумнів його приналежність до нього. Тоталитаризм. Ханна Арендт

Бувають такі репресивні системи, які дуже важко зламати зсередини, тому що вони вміють обертати на користь собі сили, спрямовані проти них. СРСР був однією з таких хитрих систем. У міру того, як зростала її тоталітарна міць, вона вбирала в себе і ліву, і праву ідеології. СРСР возвеличував інтернаціоналізм у боротьбі з націоналізмом, коли потрібно було придушувати протестні рухи в республіках; і підносив патріотизм проти космополітизму і буржуазного глобалізму, коли потрібно було розправлятися із західниками, лібералами, правозахисниками. Він виступав за матеріалістичний світогляд і таврував усілякі прояви ідеалізму; і водночас боровся за ідейність і духовність проти безідейності та меркантильності. У знаковій системі зрілої тоталітарної ідеології діє модель тетради (четвериці), тобто двох протилежних оціночних пар. Наприклад, прагнення до миру може бути оцінено позитивно (миролюбність, боротьба за мир в усьому світі) і негативно (примиренство, опортунізм). Так само протилежне прагнення до війни може бути оцінено позитивно (непримиренність до ворога) і негативно (агресія, мілітаризм). СРСР боровся за мир в усьому світі - і викривав мілітаризм і реваншизм; але водночас проповідував класову боротьбу і протистояння двох систем, засуджуючи будь-яке замирення, опортунізм і схильність до компромісів. Практично кожна позиція, кожне судження могли бути включені в цю систему і зі знаком плюс, і зі знаком мінус, тобто звеличуватися або відкидатися з волі тих, хто нею маніпулював. Руський антимир: Політика на межі апокаліпсису. Епштейн М.М.

Бенджамін Франклін став ініціатором однієї з перших американських психологічних операцій під час війни за Незалежність. Це сталося в найжорстокіші роки конфлікту, коли Велика Британія не визнавала Сполучені Штати як державу, а ополченці використовували партизанську тактику, щоб витіснити британців з Північної Америки. Щоб збільшити свої бойові сили, поселенці уклали союз зі своїми сусідами з-поміж корінного населення, включно з племенами онейда і тускарора. Британці вчинили так само, уклавши союз із племенем сенека та іншими. Франклін не був солдатом, але в нього було щось більш потужне, ніж мушкет: друкарський верстат. У 1782 році він створив фальшиву газету, яка, як він сподівався, підірве віру британців у тактику їхнього уряду. Франклін дав газеті реалістичну назву - «Доповнення до бостонської незалежної хроніки». Усі статті в «Доповненні» були написані самим Франкліним і надруковані в його власному кабінеті. Здебільшого він писав жахливі описи того, як страждають невинні американці під британською окупацією, вигадував сфабриковані «розповіді очевидців» про криваві розправи та каліцтва на полях битв. Одна стаття, зокрема, стала вірусною, у стилі XVIII століття. Франклін написав її під ім'ям вигаданого офіцера ополчення, який стверджував, що британці наказують військам сенека вбивати і знімати скальпи з американських солдатів, поселенців і дітей. Цей неіснуючий офіцер розповідав, що бачив сотні скальпів, які британські офіцери відправляли «як подарунок полковникові Галдіманду, губернаторові Канади, щоб той переправив їх до Англії». Повна моторошних подробиць історія про ящики з обірваними скальпами викликала фурор за кордоном. Британська газета London General Advertiser and Morning Intelligencer повністю передрукувала фальшиву історію. Потім історія поширилася в Сполучених Штатах, де десятки газет у Нью-Джерсі, Нью-Йорку, Род-Айленді, Коннектикуті та Пенсильванії послалися на розповідь лондонської газети London General Advertiser як на джерело неправдивого твердження про те, що союзники Британії з племені сенека знімали скальпи з американських фермерів і дітей. Хитрість Франкліна спрацювала. Він допоміг британцям зрозуміти, що їхній уряд витворяє в Північній Америці. І він зробив це, кинувши воїнів сенека під автобус, розпалюючи ненависть між американськими поселенцями і корінним населенням. Stories Are Weapons: Psychological Warfare and the American Mind. Annalee Newitz

пионерская правда, 1937 р.

<...> Тепер тоталітарна організація повністю контролює соціальне життя і розпоряджається часом послідовника культу. Секті вдалося розірвати всі його зв'язки з близькими людьми - як ті, що вже існують, так і потенційні - і стати для нього єдиною «тихою гаванню», що залишилася. Але ізоляції з поглинанням недостатньо. Щоб промити мізки - тобто змусити жертву діяти в інтересах організації та її лідера, а не в інтересах власного виживання, - потрібно зміцнити контроль як над емоційною, так і над когнітивною сферою жертви. У цьому вся суть тоталітарної індоктринації. Тому до ізоляції та поглинання потрібно додати ще одну складову - загрозу. Загроза може бути будь-якою, головне, щоб ізоляція і поглинання послідовника виявилися більш-менш успішними, а група змогла стати для нього єдиною «тихою гаванню». Джессіка Стерн у своїй роботі, присвяченій тероризму, зазначає, що навмисне навіювання послідовникам культів апокаліптичних страхів часто стає передвісником насильства з боку секти. Наприклад, Джим Еллісон, ватажок збройного угруповання «Заповіт, меч і долоня Господня» секти «Християнська ідентичність», описував майбутній апокаліпсис у кривавих деталях, одночасно демонізуючи цілі групи населення:

Усе буде так жахливо, що батьки почнуть поїдати власних дітей. Через величезну кількість смертей у великих містах лютуватимуть чума та інші хвороби. Всюди валятимуться трупи, що кишать черв'яками. Землетруси, цунамі, виверження вулканів та інші природні катаклізми досягнуть катастрофічних масштабів. Відьми і євреї-сатаністи будуть відкрито і безсоромно приносити звичайних людей у жертву своїм богам. Негри почнуть ґвалтувати і вбивати білих жінок. Білих чоловіків катуватимуть, а потім жорстоко розправлятимуться з ними. Педерасти вдаватимуться до содомії з усіма підряд

Однак навмисне навіювання страху не тільки виступає в ролі провісника насильства з боку секти - по суті, воно виявляється основним засобом тотального контролю життя послідовників культу. Викликане почуття страху може набувати різних форм - від прямої загрози фізичного насильства до навіювання жаху перед зовнішнім світом, від остраху бути виключеним до остраху публічної критики на очах у всієї групи. Його також можна викликати за допомогою різноманітних видів фізичного стресу, злиднів або перевтоми. Любов, терор і пропаганда. Александра Штайн.

З точки зору служби таксі - я ідеальний клієнт. Як виявилося, в мене найвищій рейтинг серед пасажирів. Мені про це розповіли два таксиста, яким просто було цікаво побачити, що я за звір такий. Я мовчу, не курю у салоні, не лізу на місце поряд з водієм, завжди тверезий, зазвичай залишаю на чай. З моєї точки зору, будь-яка служба таксі дуже далека від ідеалу. Довго, дорого і кожен другий водій вважає необхідним поділитися своїм баченням по будь-якому питанню - так званий синдром таксиста. При відсутності прив'язаності змінити службу - питання хвилини. Ідеал - це співпадіння з власною або корпоративною метрикою. Я можу відповідати стандартам служби таксі як зразковий пасажир, але службам майже неможливо відповідати моїм стандартам, тому що вони спроможні задовільнити лише частину моїх запитів - тих, що стосуються переміщення з точки А в точку Б. Ідеальні стосунки (я кажу про стосунки широко) - це співпадіння метрик. Або відповідність до метрик іншої сторони, або їх підгонка. Скажімо, європеєць або американець щиро підтримує Україну, тому що у нас схожі цінності, але до певної точки, з якої починаються розбіжності: культурні, політичні, соціальні. Росія транслює на захід через пропаганду свою метрику. Вона каже, ми з вами схожі - ми за прості, зрозумілі речі: родина, діти, віра, гордість. Вона у своїх месседжах йде далі нас. Наше послання обмежене несправедливою війною - це базова частина метрики, наше природнє обурення несправедливістю і бажання допомогти тому, хто в біді, вище починається порівняння, чи так ми схожі насправді, чи свої ми? І ми не можемо однозначно відповісти на це питання, знов повертаючись до образу жертви. Кремль у свою чергу хакає реднека зі рівнин Кентуккі через подібність: ми ходимо до церкви, ми за традиційні речі, ми проти всіх цих новомодних гомосексуалізмів і жінок у штанях. Для нас штати - ідеальний партнер, сильний і багатий, а чи ідеальні ми для американців?