НЕЗЛАМНІ

🕯 Втрата відразу для двох громад – Білогородської та Верхньодніпровської на Дніпропетровщині. Сьогодні, 26 серпня, у Верхньодніпровську прощаються з відданим захисником України, чоловіком, сином, братом Тарасом Янченком. Тарас Янченко переїхав до Білогородської громади після одруження з білогородчанкою Наталією Івлєвою чотири з половиною роки тому. Подружжя жило в мирі, злагоді, любові. У чоловіка склалися гарні відносини з дітьми Наталії – донькою Анастасією, сином Олегом. Тарас мав рідкісний фах – був майстром з зачистки резервуарів, також працював теслярем і слюсарем. Дбав про оздоблення оселі – на подвір’ї, у кожній кімнаті, каже Наталія, є згадка про чоловіка. Своїй мамі Валентині, яка виготовляє фарфорові ляльки, робив підставочки під витвори. Ніколи не був без діла, завжди приходив на допомогу. Тараса згадують як відкриту, щиру, добру людину. Захоплювався конструюванням, комп’ютерним програмуванням, історією, зокрема, воєнною – читав багато книжок, писав вірші. Відразу після початку повномасштабного вторгнення долучився до лав територіальної оборони Білогородської громади, мав відзнаки ДФТГ №2 та сільської ради як доброволець. Мобілізувався у 2023 році також як доброволець. Тарас мав проблеми зі здоров’ям, але наполегливо проходив комісію за комісією та врешті став до захисту України в складі 133-го батальйону 114-ої бригади ТрО. Пройшов навчання в Латвії. Був старшим стрільцем – оператором стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти. Мав бойові виходи під Куп’янськом, контузію, після якої 25 днів провів у госпіталі, але повернувся до побратимів. Загинув 16 липня 2024 року під час виконання бойового завдання у селі Невське Сватівського району Луганської області, відданий військовій присязі на вірність українському народові, виявивши стійкість та мужність. Тарасу Янченку назавжди 44 роки. 45 мало виповнитися 12 серпня 2024 року… У невимовному сумі залишилися дружина Наталія, її діти Анастасія та Олег, батьки Валентина та Юрій, сестра Оксана, зять Олександр, племінники Вікторія та Тимофій, побратими, друзі, колеги, всі, хто знав Тараса. Вічна та світла пам’ять відданому захисникові України, який назавжди в строю у небесному війську 🕯

Вітаємо нашого товариського, професійного та відповідального побратима, справжнього лідера та гідного громадянина Юрія Козенка з Днем народження! Натхнення та сил тобі, друже, для твоїх шляхетних справ! Будьмо!

Як на Курщині воюють колишні українські вʼязні «Офіцер Кішак відповідає за один з найбільш нетипових підрозділів, що бере участь у вже кількатижневій операції України на Курщині. І річ не лише в його буйному способі керування. Кожен четвертий з 200 людей в його підрозділі ― засуджений, випущений з тюрми за новою моделлю, коли вʼязням дарують свободу в обмін на військову службу. Іще три місяці тому ці чоловіки були в тюрмах. Зараз вони на своєму першому завданні ― бʼються на території Росії. Офіцер Кішак каже, що вони виявились чи не найкращими бійцями, яких він бачив. Тринадцятого серпня підрозділ втратив свого першого бійця ― 24-річного Михайла, засудженого за крадіжку». Це уривок з короткого, але змістовного репортажу The Economist про те, як на російській території виконує завдання підрозділ, зібраний, зокрема, із колишніх увʼязнених. Командир Назарій Кішак ― досвідчений боєць із армійської сімʼї, навіть його мати служить на Донеччині ― керує суворо, але дбайливо. У виданні називають цей підхід tough love. «Іноді доводиться кричати чи змушувати когось виконувати фізичні вправи, але лише для того, щоб [зрештою] зберегти їм життя», ― каже про свій стиль сам Кішак. Колишніх вʼязнів жорстокість війни дивує мало. Так, 47-річний Геннадій із позивним «Вікіпедія» провів у тюрмі три з половиною роки, був засуджений за вбивство та збройне пограбування. Кордон із Росією він перетнув без особливих хвилювань. «Не те щоб я побачив багато жахливого, хіба що росіянина без верхньої половини тіла, ― каже він. ― Нижня в порядку, а верхньої ніби й не було». Повернувшись із завдання на базу, що кілометрів за десять від російсько-українського кордону, Вікіпедія налягає на хліб із майонезом. Підрозділ Кішака зайшов на російську територію 10 серпня ― за чотири дні після того, як передові українські сили вибили звідти російські війська. Видання описує одну з операцій, в яких брали участь бійці Кішака. Майже 70 чеченців намагались прорватись на українську територію північніше від захопленої Україною Суджі, щоб ударити в тил українським військам. «Це була ще та халепа, ― згадує Назарій. ― Колона з 70 чеченців. Усі вже зі святим Петром». Участь підрозділу в бойових діях, пише The Economist, свідчить про кадрові проблеми української армії. Тому в ЗСУ і вдались до практики, що вже давно поширена в Росії, ― брати на фронт колишніх вʼязнів. Кішак же пояснює своє ставлення до засуджених так: «Кожен заслуговує в житті на другий шанс, крім ґвалтівників і Путіна». Він ретельно відбирає солдатів ― та коли вони вже потрапляють у його підрозділ, то мають такі ж самі права, що й решта бійців. Засуджені радіють своїм новим карʼєрам через відчуття своєї потрібності суспільству. Геннадій «Вікіпедія» каже, що застосовує свою технічну освіту в роботі з дронами та РЕБом. А Кішак зазначає, що варто бути готовими до всього і що ніхто не знає, куди операції ЗСУ занесуть їх у майбутньому. «Я завжди хотів відкрити кіоск шаурми в Москві», ― зізнається він виданню.

У нашої Ганни (Фенікс) Катрич сьогодні День. Бойова наша подруго, вітаємо тебе щиро і зичимо неймовірних успіхів, надзвичайних здобутків, крутезних позитивних вражень і надійних побратимів. Більше радості, більше звитяг, жаданої Перемоги! Нехай щастить нині та повсякчас, тут і скрізь!

Друже наш Андрій Логвин (Швидкий), вітаємо тебе з твоїм Днем народження! Міцного здоров'я тобі і нехай усі твої жадання, наміри, плани здійсняться! Будьмо!

🕯 У Білогородській громаді знову горе, до якого неможливо звикнути та осягнути. Завтра, 5 серпня, об 11:00 у селі Гнатівка відбудеться церемонія прощання з відданим захисником України, люблячим чоловіком, батьком, сином, братом Сергієм Чорним. Дружня родина Сергія оселилася в Гнатівці в 2015 році, куди переїхала з Києва. Вони завжди були разом, на всіх заходах – з дружиною Мартою, синами-близнюками Остапом і Андрієм. Брали дієву участь у розбудові села, житті громади Гнатівки, стали меценатами нового Введенського храму. Сергій завжди займав активну життєву позицію – був учасником революцій 2004 та 2014 років, дбав про патріотичне виховання синів, проводив тренування для дітей на стадіоні в Гнатівці. Мав успішну кар’єру в галузі фармацевтики, омріяну затишну оселю, кохану дружину, яка поділяє цінності чоловіка. Подружжя разом обрало і захист України. У 2021 році Марта вступила до лав 130-го батальйону ТрО міста Київ, щотижня ходила на тренування, вчилася поведінки на полі бою. Згодом до неї приєднався чоловік. 24 лютого 2022 року, коли всі виїжджали зі столиці, Сергій і Марта навпаки прямували до Києва і з першого дня великої війни стали до оборони рідної землі. Брали участь у звільненні Київщини, далі – пекельні напрями: Харківщина, Білогорівка, Бахмут, Макіївка, Куп’янськ, Часів Яр. Весь воєнний шлях поруч, в одному підрозділі. Марта – старша бойова медикиня. Сергій починав службу стрільцем, потім був оператором-навідником бойової машини і врешті став аеророзвідником. Загинув 29 липня 2024 року при поверненні з позицій, які перебували під ворожим вогнем. Сергію Чорному назавжди 46 років. У невимовному сумі залишилися дружина Марта, сини Остап і Андрій, обидві родини подружжя, колеги, друзі, побратими. Вічна пам’ять та слава герою, який віддано боронив Україну, і тепер у строю у небесному війську 🕯 Церемонія прощання відбудеться завтра, 5 серпня: 🥀 10:40. Зустріч жалобного кортежу біля Гнатівського мосту (збоку Білогородки) 🥀 11:00. Прощання біля дому та заупокійна літія (вул. Заводська, 23) 🥀 11:30. Живий коридор від дому до каплиці Різдва Пресвятої Богородиці по вул. Заводській та Старожитомирській 🥀 11:40. Чин похорону та прощання в каплиці Різдва Пресвятої Богородиці 🥀 12:30 (орієнтовно). Виїзд до міста Київ (буде організований автобус та супровід поліції) 🥀 13:30 (орієнтовно). Церемонія прощання біля крематорію на Байковому кладовищі в Києві

У липні Україна запустила по Московії більше далекобійних дронів, ніж вони по нас. Якщо вірити російським звітам про збиті українські дрони, то у липні Сили оборони запустили по Росії більше далекобійних дронів, ніж будь-коли раніше ― понад 520. Росіяни ж атакували Україну 426 дронами типу Shahed. Уперше Україна переважила в цьому виді ударів Москву ― і є підстави вважати, що надалі кількість ударів ЗСУ лише зростатиме, пише у Forbes британський журналіст Девід Гемблінг. Україна била углиб російської території й торік ― і ці дронові удари були точними, але відносно рідкісними. Зараз країна стрімко наростила їхнє виробництво ― при цьому про деякі моделі оглядачі дізнаються вже після того, як вони впадуть десь на російській території, після влучення в ціль чи збиття російською системою ППО.

Моделей далекобійних дронів в України зараз близько 20, в хід іде все ― від переобладнаних легкомоторних літаків до безпілотників із фанерних листів. Головне ― дешевизна, точність і далекобійність.

Удар по аеродрому «Оленья» в Мурманській області показав, що із завданням щодо далекобійності українські виробники справляються: радіус дії дрона в 1 800 кілометрів ставить під загрозу «величезну кількість російських військових аеродромів», пише Гемблінг. Питання, наскільки багато саме таких дронів Україна може виготовляти ― але очевидно, що показники зростатимуть. Росія теж намагається наростити виробництво своїх дронів ― величезна фабрика в Єлабузі у Татарстані вже має почати виробництво. Втім, на цифрах запущених по Україні «шахедів» це наразі не позначається, зазначає автор. Крім того, ЗСУ вже доволі вправні у збитті цього типу дронів ― зазвичай при обстрілах Сили оборони збивають від 90% до 100% дронів, згідно з офіційними повідомленнями. Також Україна має систему акустичної фіксації та оповіщення щодо траєкторії дронів ― це ефективний інструмент, якого, за всіма ознаками, росіяни не мають. Тому навіть раніше дронові удари українців по росіянах були значно ефективніші, ніж російські атаки «шахедів» по Україні. Точну статистику вражених цілей зараз зібрати складно, але очевидно, що російські нафтобази та літаки знищуються, а енергетична система вже починає потерпати від відключень електрики. Фактично, українці зараз ставлять перед росіянами вибір ― або відвести від лінії зіткнення частину систем ППО, щоб захистити важливі обʼєкти всередині країни, або миритися з ураженням все більшої кількості аеродромів і нафтобаз, пише автор. І прикидає, скільки далекобійних дронів можна чекати від України в наступні місяці. Кілька виробників заявили, що вже здатні виготовляти близько 500 безпілотників на місяць. Міністр стратегічних галузей промисловості Олександр Камишін казав, що цьогоріч буде виготовлено 10 тисяч дронів із радіусом дії в сотні кілометрів. Це понад 830 дронів на місяць.

🕯 Тяжка, непоправна втрата для Білогородки та всієї громади. Завтра, 1 серпня, о 10:00 відбудеться церемонія прощання з вірним захисником України, люблячим чоловіком, татом, сином, братом Вячеславом Потомським. Вячеслав, уродженець Чернігівщини, знайшов свою долю в Білогородці. Разом з дружиною Анною Литовченко виховував синів – Дениса, який цього року закінчив Білогородський ліцей №1, та Артема (11 років). У мирному житті Вячеслав працював будівельником, виконував ремонтні роботи. Багато обійсть у Білогородці бережуть пам’ять про майстра, який дбайливо, з любов’ю створював затишок в оселях. Для дружини Анни – найкращий чоловік та батько синів, чесний, справедливий, відданий. Родині та Батьківщині. У 2014 році Вячеслав не залишився осторонь – став добровольцем у зенітному підрозділі, який готувався до можливого вторгнення з півночі. У 2022-му році теж. На самому початку повномасштабної війни мобілізувався до лав 133-го батальйону 114-ої окремої бригади ТрО. Брав участь в обороні Київщини, далі – гарячі напрями: Бахмут, Кліщіївка. Після переформатування 133-го бату боронив Україну у штурмовому підрозділі 30-тої ОМБр імені князя Костянтина Острозького. Неодноразово виводив побратимів цілими та неушкодженими після надскладних виходів на самий нуль. Побратими повністю покладалися на Вячеслава та вірили, що поки він з ними – вони вийдуть. Загинув смертю хоробрих 24 липня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі села Синьківка на Куп’янському напрямі. Вячеславу Потомському назавжди 44 роки. У невимовному сумі залишилися дружина Анна, сини Денис та Артем, батько Микола, сестра Любов, теща Тетяна, численні друзі, вірні побратими. Вічна та світла пам’ять відданому захисникові України, який назавжди в строю у небесному війську 🕯 Церемонія прощання відбудеться завтра, 1 серпня: 🥀 10:00. Прощання біля будинку по вул. Мнишенка, 20 🥀 10:45. Піша хода до храму Святих 12-ти апостолів (вул. Саєнка, 16) 🥀 11:00. Панахида у храмі Святих 12-ти апостолів (вул. Саєнка, 16) 🥀 12:00. Живий коридор від храму до центрального кладовища по вул. Саєнка, вул. Володимирській та вул. Чайковського 🥀 12:30. Чин поховання на центральному кладовищі села Білогородка

Вітаємо нашого побратима В'ячеслава Петраша з Днем народження! Друже, нехай тобі ніколи не забракне віри та сил на твоєму гідному поваги шляху! Шануємо, пишаємося, що поряд. Звитяг і Перемоги!